Зараз Ольга проживає у гуртожитку, навчає переселенців української мови та продовжує проводити дистанційні заняття учням з Бердянська. Свою історію розповіла Суспільному.
У Бердянську Ольга працювала вчителькою української мови та літератури у школі, яка у 2001 році перейшла на українську мову навчання. Каже, що викладати російською відмовилася б. На початку повномасштабного вторгнення у закладі почали приймати людей, які виїжджали з Донецької області – переважно з Маріуполя. Ольга каже, що за день у місто приїжджали до восьмисот людей.
"Навчальний рік завершився 24 лютого, відтоді уроки не проводили, а зорієнтувалися на волонтерстві. Допомагали з поселенням, ремонтували транспорт, забезпечували психологічною допомогою та харчуванням", – розповідає Ольга.
"Мама просила їхати, бо вб'ють"
13 травня до жінки додому прийшли два десятки російських військових зі зброєю. Запитували про спілкування українською мовою у родині Ольги.
"Я розповідала їм, що значить Україна, наші пісні. Вони сиділи та зачаровано слухали. Втім хотіли, щоб я говорила російською. Потім був трьохгодинний діалог, який їх не влаштував", – каже Ольга.
Жінку забрали на допит у комендатуру — це колишній відділ поліції, який окупували росіяни. Вони були без розпізнавальних знаків. В Ольги перевіряли телефон, перечитували повідомлення та телефонували її друзям.
"Телефон був нечищеним. Ніхто про це не думав. Я вчителька й до мене могло бути багато питань. Після цього я зрозуміла, наскільки небезпечно це для мене й мого життя"
Учні та їх батьки просили Ольгу виїхати з міста. Але вирішальним стало прохання мами.
"Сказала: "Їдь, бо тебе вб’ють". Зі сльозами на очах вона мені говорила, що "ти не вмієш любити тихо Україну". Я відповідала, що під ковдрою ніколи любити не зможу".
Ольга входила до місцевої групи за "чистоту" державної мови у східній частині України та за розвиток української мови в місті. Була у "Просвіті". За її словами, після 2014 року люди більше відкрилися до вивчення державної мови.
"Російські військові багато чого не знали, можливо тому так і поставилися. І тому я жива й змогла виїхати", – розповідає Ольга.
.jpg)
"Тепер це моя домівка"
16 травня жінка виїхала з Бердянська. У цьому їй допомогли друзі, які закінчили Чернівецький університет. З собою взяла книжку поезій Ліни Костенко, яку подарували її випускники. За словами Ольги, дорога була складною – двісті кілометрів їхали чотири доби під обстрілами.
"За нами ставили гради, ми були живим щитом. Після пострілів, які змушували сидіти в машині, моє перебування в комендатурі виявилося легкою прогулянкою", – розповідає жінка.
Зараз Ольга живе у шостому гуртожитку Чернівецького університету. Також відвідує Центр Кольпінга та викладає там українську мову переселенцям.
"Мені дуже подобається передавати свої знання. Як говорить Ліна Костенко: "Мова – це обличчя народу". Хай усі знають яке у нас чудове обличчя".
Також Ольга продовжує дистанційно навчати учнів зі школи у Бердянську. Дехто з них досі перебуває в окупації, багато дітей виїхали в Німеччину, Польщу, Нідерланди.
"Діти телефонують і кажуть, що хочуть продовжити вивчати мову. Так, Бердянськ – це місто російськомовне більше, але говорять і російською, і українською. Тому як можна не любити рідну мову?"
