Виїхати до 1 вересня. Історія Лізи – бердянської школярки, яка обрала Україну

Дічина з сім'єю провела в окупованому місті пів року. Бердянка виїхала з міста до вересня. щоб не іти навчатися до російської школи.

«Питали, чому не іду до російської школи»

Аудіо версія у вигляді подкасту.

Єлизавета з батьками покинула окупований Бердянськ у серпні 2022 року. Тоді дівчиі було 14 років і вона закінчила 8 клас. Навесні 22-го школа Лізи так і не запрацювала. 

«Звісно, мені, як і будь-якому підлітку, хотілося багато живого спілкування та ходити до школи. Але я, все ж таки, обрала свій рідний клас, свою гімназію, своїх вчителів. Ми виїхали в серпні, тож все літо мої однокласники та інші знайомі питали чи йду я до російської школи. І відповідати «ні» було дуже небезпечно, але і брехати, що «так», дуже суперечило моєму світогляду. Тому ми намагалися як скоріше виїхати, щоб до 1 вересня вже бути в Україні», – розповіла дівчина.

Ліза поділилася, що поки була в окупації, її оточення дуже скоротилося. Переважна частина друзів виїхала з міста, а з тими, хто залишився, війну майже не обговорювали.

«Боялися, що, можливо, у нас і в наших сім’ях розходяться думки. Тож я можу лише здогадуватися, хто яку сторону обрав саме на той час. З людьми, які були моїми друзями, ми зараз вже не спілкуємось. Я навіть не знаю чому вони залишилися там (в Бердянську – ред.). І буквально в перші місяці, як поїхала з Бердянська, я обернулася назад і зрозуміла, що не підтримую зв’язок ні з ким, з ким спілкувалася до війни», – зізналась бердянка.

Геть чуже місто

Дівчина пояснила, що обрала Україну, бо тут народилась і завжди бачила своє майбутнє на батьківщині. Переселенка каже, що на момент виїзду Бердянськ був уже іншим: сірим і геть чужим.

«Повсюди висіли прапори рф, ходили військові у формі. І я запам’ятала, що навкруги було дуже багато банерів з написами «З днем России». Тобто виїзд з Бердянська відчувався вже не як покидання рідного дому, а наче виїзд з чужого міста», – згадала бердянка.

Ліза каже, що не хоче згадувати Бердянськ окупованим, в її спогадах він назавжди вільний.

«Місто, яке я запам’ятала до 24 лютого 2022 року, дуже живе, яскраве, світле. Місто мого дитинства, моїх ранніх підліткових років з моїми друзями, поїздки на велосипедах по нашому бульвару Шевченка. І взагалі це дім, дуже тепле місто. Звісно, відвідати Бердянськ до деокупації я б не змогла. Це суперечить моєму світогляду і моїй свідомій позиції», – наголосила дівчина.

Україні потрібна молодь

Вже перебуваючи в Запоріжжі, Єлизавета з відзнакою закінчила Бердянську гімназію №3 «Сузір’я». Цього року дівчина вступила до двох університетів, де планує навчатися паралельно. Водночас Ліза займається танцями. Одноліткам, які досі залишаються в Бердянську, хочуть, але з якихось причин не можуть зараз виїхати з окупації, дівчина радить почекати до повноліття.

«Просто дочекайтеся 18-річчя й виїжджайте до України. Країна наразі потребує молоді, яка пізніше буде її відбудовувати. А з приводу людей, які піддаються російській пропаганді, я можу лише побажати, щоб вони навчилися відрізняти реальність від пропаганди, які не мають нічого спільного», – зауважила бердянка.

Не завжди саме батьки вивозили дітей з окупованого Бердянська. Іноді це було їх самостійне, свідоме та нелегке рішення. Іноді – спільне, родинне. Але в будь-якому випадку це свідчить про вибір. Вбір на користь своєї країни.

Матеріал створений в рамках об’єднання Кластер релокованих медіа