«А його ще не звільнили?» або які реалії окупації бердянцям досі важко донести до місцевих – опитування

Дивує, що на четвертому році повномасштабної війни українці досі не знають про окупацію одного з міст своєї ж країни. І боляче, що бердянцям доводиться постійно про це нагадувати. В цьому матеріалі ми зібрали популярні питання, які досі чують переселенці

«Російська рулетка»

Одна з коментаторок пише, що виїзд із окупації став для неї «російською рулеткою».

«Це не про хочу – не хочу. Це про страх, про ризик всю дорогу, про обшуки, допити та психологічне насилля. Для кожного, навіть для дітей. Це дорога по мінах, під обстрілами», – пише жінка.

І додає, що важко пояснити людям, які не бачили російських військових, що означає тваринний страх перед людьми зі зброєю, які можуть зробити будь-що.

«Це як опинитися серед голодних диких тварин, де ти не знаєш, чи нападуть вони, поки ти виберешся».

«Чому ви поїхали, якщо там тихо?»

Багато хто з переселенців стикається з питанням, яке звучить знов і знов:

«Якщо вдома вціліло житло і там відносно тихо – чому ви виїхали?»

Бердянці пояснюють, що тиша в їхньому місті просто ілюзія, бо за нею ховається відсутність свободи, ризик бути затриманим, неможливість жити звичайним життям.

«Немає українського зв’язку, банально немає повітря, немає чим дихати», – кажуть переселенці.

Але для тих, хто не стикався з окупацією, такі аргументи звучать далекими.

Найчвстіше бердянцям доводиться чути такі упередження:

  • що люди залишилися в окупації через вигоди (виплати, пенсії);
  • що вони могли виїхати будь-коли, але не захотіли;
  • що якщо там стоїть будинок і не стріляють, то ніякої трагедії нема.

«Багато хто думає, що якщо ти з окупації, то мусиш бути голий, босий і простоволосий. І що якщо дорога є, то чому б просто не виїхати?», – пояснюють у коментарях.

«Насправді це вибір без вибору»

Для тих, хто залишився, кожен день як життя під прицілом.

«Ти наче живеш як завжди, але під прицілом, якого не бачиш. Для когось це вибір без вибору», – пишуть переселенці.

Тим, хто виїхав, найважче пояснити, що рішення їхати не було легким. Це не про зручність, а про виживання. Хтось рятував дітей, хтось тікав після обшуків, хтось розумів, що залишатися небезпечно.

Люди наголошують, що окупація це не тільки постійний страх, а й повна зміна повсякденності.

Хтось пояснює, що навіть мобільний номер із кодом +7 для них – щоденне нагадування про несвободу.

Байдужість і нерозуміння

У соцмережах переселенці відзначають, що найважче пояснити тим, хто й не намагається зрозуміти.

«В основному їм байдуже», – пишуть у телеграм-каналах.

І додають, що лише ті, хто сам пережив окупацію чи вимушений виїзд, справді ставлять запитання без упереджень. Багато ж хто й досі сприймає це як абстракцію.