«Нема звідки черпати оптимізм». Лист з окупованого Бердянська

«А вам бувало тужливо?

Причому настільки, що все довкола стає «по…». Математики в цьому випадку говорять «паралельно», музиканти – «по барабану», художники – «фіолетово», а прості люди – «по…».

Виходиш у двір і бачиш, що роботи море, а тобі «по…»

Цьогорічний виноград, на диво, майже не «хворів», дуже солодкий і його багато. Робити вино – ми з дружиною стільки не вип’ємо. Бажаних гостей, яких я з величезним задоволенням поїв би цим вином у спекотні літні вечори, у найближчий рік-два не передбачається. Продавати «визволителям», я краще весь свій виноградник під корінь виріжу!

І так у всьому.

Відкриваєш телеграм-канал і читаєш, що сьогодні у Брянську було «весело», що у Москві багатоповерхівку «підлатали», – а тобі «по…». Нема ні радості, що цим тварям дісталося, ні злості. Просто тому, що розумієш, один із них вирушить «на концерт Кобзона» або один мільйон, це нічого в їхніх мізках не змінить.

І це не поверне львів’янину його прекрасний «букетик»: дружину стеблинку та три ніжні листочки – доньок. Не стануть вже ці листочки гілочками, не виростуть на цих гілочках нові листочки.

Нема звідки черпати оптимізм, тому й «по…».»