На добу відтермінували дату окупації Бердянська
Юлій Бердянський розповів, що почав "партизанити", коли місто було окуповане. Російські танки підійшли до Бердянська на День народження чоловіка 26 лютого.
"Це було біля аеропорту. Ми поїхали їх зустрічати з "подарунками". Купили в "воєнторгє" декілька протитанкових мін. Поїхали мінувати. Танки знаходилися за 150 метрів від нас, а ми бігали й ті міни розкидали по всьому полю. Вони їх побачили, звісно, але зупинилися на добу. В той день, 26-го, вони не зайшли в місто", – згадав волонтер.
Юлій стверджує, що і надалі залишався б у Бердянську, якби були засоби для спротиву. Але "зброї ніхто не залишив, жодних роз'яснень не було". Якийсь час чоловік переховувався в посадках, але кілька разів поруч з ним висаджувалися окупаційні війська.
"Якось дивимося, що перша колона танків пройшла, а позаду ще два бензовози пруться. Ми лежимо (ховаємося на землі – ред.), на себе землю накидаємо. Завмерли. І вони напроти нас зупиняються та починають з колесами возитися. Вже стемніло, ми підповзли до тих бензовозів і позрізали, наскільки могли, дроти. Я зняв табло з усілякими тумблерами. Ще схопили шланг, щоб вони не могли заправитися, та побігли до лісу", – згадав волонтер.
За його словами окупанти їх ледь не знайшли. Чоловікам пощастило, що російські військові почали прочесувати лісосмугу і зупинилися за кілька метрів від них, побачивши шланг, який партизани викинули, ховаючись.
Юлій повідомив, на момент виїзду з Бердянська його вже розшукували окупанти за участь в АТО та допомогу українським військовим. Тож деякий час чоловіку довелося буквально жити в посадках. Згадує, що березень 2022 видався дуже морозним.
"Я просто вже не витримував. Дуже холодно було, я там і в листя закопувався, і на мопед лягав, бо мотор гарячий. І себе, і мопед прикидав листям. Але дуже холодно. Я просто зрозумів, що колись засну та не прикинуся, тому і вирішив їхати до Запоріжжя", – поділився Юлій.
Бердянець запевняє, що його можливі місця перебування дуже швидко стали відомі росіянам та колаборантам. Більшість часу в окупації він провів в лісосмугах при мінусовій температурі. Скріншот "Бердянськ 24"
Приходилося, навіть, проникати до покинутих будинків, щоб там переночувати.
"Я підповзав до села, дивився в якій хаті світло не загориться. Якщо не загорілось, то люди звідтіля виїхали. І я повз до того будинку, або у хвіртку якимось чином (пролазив – ред.), пристосовувався. Але я щоразу, коли заходив, знімав (на відео – ред.) повністю все, що було. Щоб потім мені ніхто не сказав, що я щось вкрав. Як було, то я так і все залишав", – запевнив бердянець.
На російському блокпості зламали два ребра
Юлій розповів, як виїжджав з окупації.
"Я пройшов 19 блокпостів. Я виїжджав на скутері, на задньому крилі був намальований прапор України. Вони (російські військові – ред.) сказали: «здирай». Я сказав: «слухай, ну а якби я прийшов до тебе додому. Ось у тебе прапор висить, сказав би знімати, що б ти зробив?» Він каже: «я б тебе вбив». Я кажу, і я б так зробив, але ж автомат в тебе. Він прикладом як дав мені в груди, зламав два ребра. Потім дуже важко було їхати на двох колесах з поламаними ребрами", – поділився чоловік.
Шлях з Бердянська до Запоріжжя зайняв у Юлія два тижні. Зустрічаючи дорогою сліди від танкових гусениць, він їхав за ними, щоб зафіксувати місце перебування окупантів.
"У мене на той час одні хлопці (знайомі військові ЗСУ – ред.) артилеристи стояли під Маріуполем, інші під Василівкою. Я їм телефонував, скидав координати. І вони мені там казали: «роби ноги». Я робив ноги, чув, як там прилітає і далі їхав. Я таким чином два тижні провів", – розповів волонтер.
Чоловік і досі прописаний на запорізькому "Епіцентрі", куди привозили переселенців з окупації. Фото: соцмережі
Півтора року після виїзду з окупації бердянець зустрічав евакуаційні колони з окупації на "Епіцентрі" в Запоріжжі.
"Кожна людина своє особисте розповідала мені. З Маріуполя приїжджали розбомблені машини. Вони приїжджали до Запоріжжя взимку взагалі без вікон. Сиділи в салонах без одягу, бо забирали (окупанти - ред.) все, що їм подобалось. Коли з підвалу притягли купу дітей, а у них просто шар бруду на обличчях, бо вони три чи чотири тижні сиділи в підвалах. Воду по 300 грамів на добу вживали. То треба відчувати, я не можу розказати та передати всі ті емоції, які там були", – поділився волонтер.
"Війна для багатьох закінчилася"
Юлій наголосив, що діалог з Запорізькою та Бердянською військовими адміністраціями відсутній.
"Вони (влада Запоріжжя – ред.) досі кладуть плитку, ставлять лавки, там асфальт поклали, там дерева обрізають, там фарбують. Бл…а, за 20 кілометрів вже бойові дії ідуть. Ти ставиш ту лавку, але та лавка це чиєсь життя. На ці кошти можна було взяти дрон та закидати ру…ню повністю тими дронами. Але вони ж так не роблять. Війна для багатьох закінчилася. Вони або змирилися з тим, або виїхали кудись, або вони себе гарно почувають, вони на тому заробляють", – вважає бердянець.
Він зазначив, що така тенденція спостерігається по багатьох містах України. Проводити збори все складніше.
"Щодня їжджу по різних містах. Я бачу, як співають, як гуляють. Це дуже коробить. І коли ти розумієш, що хлопцям потрібен той дрон. Бо один дрон, то десять життів наших хлопців. Бо які варіанти: або хлопці йдуть в розвідку боєм і можуть загинути там, або летить дрон і може ще «задвохсотити» там трьох-чотирьох ор..ів. Але вони (влада – ред.) кидають людей замість того, щоб кинути дрони. Бо людей їм не шкода, а кошти на дрони їм шкода", – обурився Юлій.
Брати волонтера зараз на фронті. Він каже, що найстрашніше, коли вони довго не виходять на зв'язок. Фото: ФБ Юлія Бердянського
Юлій зазначив, що всі його плани на майбутнє пов'язані лише з Бердянськом. Але він наголосив, що без підтримки армії, окупант може прийти до кожного.
"Якщо країна не буде підтримувати нас, якщо люди будуть вважати, що їхня хата з краю, то завтра їхні двері виб'є окупант. Вони вважають, що того не буде, але воно буде. Якщо ми всі разом не підтримаємо нашу країну. Зараз хлопцям потрібно геть все. Немає забезпечення, про яке розповідають. Якщо воно було б, до нас би щодня не зверталися. Хлопці втомилися. Ну, у мене брати два роки вже там сидять. Скільки вони мають ще сидіти, поки там не залишаться? Чому всі начальники гуляють? Їхні сини гуляють? Всі заможні гуляють? Добре, ти гуляєш, але ти підтримуй. Ти сам не йдеш, одягни хлопця. Надай йому броню. Надай йому дрона. Ну зроби хоч щось", – наголосив волонтер.
"Я хочу додому"
Він наголосив, що категорично не погоджується з тими, хто ладен віддати окуповані території в обмін на припинення війни.
"Як я можу віддати свій дім, там, де я народився? Навіть якщо вони (влада – ред.) віддадуть ту (тимчасово окуповану – ред.) територію, то я знайду яким чином зайти (в місто – ред.), я буду там громити геть все. Я не згоден віддавати своє тому, кого я зневажаю. Я хочу додому", – запевнив бердянець.
Він поділився, що після деокупації міста мріє кілька діб провести на пляжі та виспатися просто неба на піску.
