Риба як паспорт

Для багатьох святковий стіл без риби – це незалік на приналежність до міста.

Якщо на столі немає пелінгаса, бичків або камбали – я не відчуваю себе бердянкою, – зізнається одна з опитаних.

Цю традицію в її родині заклали ще прабабуся з прадідусем. Риба мала бути в будь-якому вигляді: смажена, запечена чи в салатах.

Що ти за бердянець такий, в якого немає риби? – жартував дідусь.

Сьогодні ця традиція – спосіб відчути зв’язок із родом, хоча Азовське море зараз доступне лише у спогадах.

Олів’є – бунт проти «совка» та смак пам’яті

Популярний салат для наших земляків виявився не пережитком минулого, а машиною часу. Навіть ті, хто роками не вживає майонез, цьогоріч зробили виняток заради «тієї самої» страви.

Особливо зворушує історія про «бунтівну» бабусю:

Сусіди клали ковбасу, а моя бабуся – індичку. Вона взагалі мала бунтівний характер, тому часто міняла рецепт під себе. Для мене це не про «совок», а про пам’ять. Коли я готую це олів’є, я ніби знову на кухні з нею.

Кутя як база

Різдвяна основа для багатьох лишається незмінною, хоча й тут є місце для еволюції. Хтось перейшов із родинної рисової куті на пшеничну, але зберіг головну деталь, ту саму шоколадну цукерку зверху, як робили вдома. Це маленьке «баловство», яке робить стіл справді бердянським.

Проте за цими розмовами про рецепти стоїть інша, болюча реальність. Чимало бердянців цьогоріч не накривали столів. Хтось замість вечері збирався на службу, хтось переганяв автівку на передову, а хтось просто не зміг знайти в собі сил на святкову атмосферу, поки рідне місто в окупації.

Читайте також

Чи планують бердянці ставити ялинку в цьому році – опитування