Переселення – це тільки початок. Чому випробування не закінчуються?

Я завжди пам’ятатиму день, коли ми їхали з дому. Тоді я думала, що це – найстрашніший день у житті. І вірила, що треба його пережити, знайти нове місце – і далі все налагодиться.
Найстрашніше – позаду.
Але я помилилася.

Коли ми, нарешті, дісталися до безпечнішого місця, з’ясувалося, що всі інші проблеми нікуди не поділися.
От тільки вирішувати їх стало набагато важче.

Зламалася пральна машина, протік кран, терміново потрібен стоматолог – а в тебе більше немає знайомих телефонів у записнику. Тепер – усе методом спроб, помилок і надій: знайти хороших фахівців (а це виявилося теж непростим).
Вирішення кожного, колись простого питання
на новому місці дається важче.

А ще – прокидається те гидотне відчуття самотності й безпорадності.
Ти ж раніше стільки всього знала і вміла.
А тепер – не знаєш, куди звернутися.

Найбільшим ударом стала моя хвороба.
На руках – довідка зі складним діагнозом,
який потребує хороших лікарів і багато грошей.
А в мене – нічого з цього.
Я розуміла, що живу серед людей,
але почувалася – невидимкою.

Я не хочу тут розповідати про хворобу і шлях лікування.
Я просто хочу сказати, що переселення – не єдина наша проблема.
Це – лише перший удар.

А потім – ти хворієш.
Втрачаєш роботу.
У тебе ламається техніка чи машина.
І кожна наступна дрібниця – б’є тебе сильніше, ніж мала б.
Бо ти – незахищена.

З втратою дому – ми втратили і свою опору, підтримку, розуміння.
А від цього вже немає гуманітарної допомоги.

В історіях переселенців найбільше говорять про виїзд і втрату дому.
Але наші справжні й постійні випробування починаються саме після цього.

Читайте також

Вижити – теж досягнення: життя переселенців без бізнесів і грантів.