Бердянка вже дев’ять років займається вишивкою значків. Під час війни хобі перетворилося на волонтерську діяльність. Альона Акімова виробляє патріотичні піни та продає в Інстаграмі, на ярмарках і львівських кав’ярнях «Дзендзик». Третину заробітку вона віддає на збори для ЗСУ. Про те, чому дівчина обрала Україну, а не Європу, про волонтерство, ментальне здоров’я під час війни та плани в деокупованому Бердянську читайте в інтерв’ю «Бердянськ 24».
Перетворилася з туристки на біженку
Альону повномасштабна війна застала на відпочинку в Єгипті. За кілька днів до вторгнення дівчина вперше в житті поїхала за кордон, де за день з туристки перетворилася на біженку.
«Ми мали тиждень (оплаченого відпочинку – ред.), але через те, що літаки не могли всіх повезти назад в Україну, ніхто не знав що робити. Вони (єгипетська сторона – ред.) всіх українців за свій кошт залишили. Тобто ми жили там три тижні безкоштовно. Потім нас всіх евакуаційними рейсами відправили до Польщі. Ми не знали, що робити… їхати в Україну, а куди? Бердянськ вже окупували. І ми як викинуті цуценята, кудись їх вивезли, викинули й ми не знаємо, що робити», – згадала Альона.
Дівчина поділилася, що залишилася вражена гостинністю поляків.
«Коли вперше на вокзалі в Польщі ми брали безкоштовні квитки, там стояли поляки, звичайні люди, не волонтери, роздавали воду, їжу. Я ніколи не просила їжу чи воду й мені було дуже дивно щось брати. Я розуміла, що грошей у нас дуже мало, фінансової подушки немає. Я хотіла взяти з собою в потяг чай, бо ще було холодно, а не було термоса. І мені полячка дає термос. Каже: «тільки помийте, я наллю вам чай». У мене таке відчуття було, що я його вкрала в когось. І цей термос у мене досі залишився, для мене це якийсь дуже міцний символ», – поділилася дівчина.
Альона розповіла, що на той момент у Польщі вже складно було знайти квартиру та роботу. Тож на наступні вісім місяців вони з хлопцем провели у Франції.
«Нам написала подруга з Бердянська, яка вже 6 років живе у Франції. Вона почала волонтерити та розселяти українців. Тобто серед французів, добрих людей, утворилася спільнота й вони безкоштовно брали до себе додому пожити. І ми поїхали у Францію евакуаційними рейсами, все безкоштовно. Там дуже круто, дуже добрі люди. У нас були соціальні виплати, безкоштовні їжа та проживання. Я ще пішла працювати в готель і життя було дуже класне, чесно скажу. Але зрозуміли, що треба щось робити, кудись їхати. Ми поїхали в Польщу», – розповіла бердянка.
«У Франції ти все одно будеш чужий»
Після цього Альона приїхала в Україну, щоб розв’язати деякі питання. Але провівши місяць у Львові зрозуміла, що вже не повернеться до Європи. За словами дівчини, їй завжди подобалося це місто і вона мріяла тут жити.
«Спілкувалася з Ксюшею (Ксенією Клейнос, засновницею антикафе «Час Є» в Бердянську та власницею кав’ярень у Львові – ред.) та Кирилом (хлопець Ксенії – ред.), почала залучатися до їх соціальних проєктів. Я зрозуміла, як мені цього не вистачає. Це частина моєї реалізації в житті – робити щось добре для людей безкоштовно, допомагати. Я була частиною команди антикафе. Ми як сім’я, ми один одному постійно допомагаємо. І все, я не поїхала. Я зрозуміла, що не бачу свого життя ніде. Як би не було класно у Франції, ти все одно будеш чужий. А тут я себе відчуваю добре. Попри тривожність, антидепресанти та все таке, але тут краще», – запевнила Альона.
Волонтерка зізналася, що у Львові їй дуже не вистачає моря. Але разом з тим тут багато бердянців.
«Як людина, яка все життя прожила на морі, це просто якась база. Ґрунт. Люди, які не жили на морі, не розуміють цього, у них немає цього зв’язку. Мабуть, так само як і люди, які не покидали свої домівки через війну, ніколи не зрозуміють. Тут дуже багато бердянців. Коли ми збираємося на якісь події, ціла компанія приходить і ми жартуємо, що бердянська мафія захоплює Львів», – сміється Альона.
Хенд-мейд, Львів і солодощі
Виробляти патріотичні піни та прикраси дівчина почала ще у Франції. Каже, що це її рятувало від тривожності.
«Була дуже хороша, заможна сім’я. Нам дали PlayStation, тєлік, комп’ютер. Ми просто їли, спали, грали, дивилися серіали. І нам не було чим зайнятися, тому що ми не могли піти на роботу, поки нам не оформлять документи. Я знайшла десь муліне та почала плести жовто-блакитну фенічку. Я почала її плести та відчувала наче впала в прірву й ця фенічка як мотузка, по якій я почала вилазити. Ця монотонна робота, вона заспокоює. Тобто коли тобі немає чого робити, то ти себе накручуєш, тривожність підіймається», – пояснила майстриня.
Вже живучи у Львові бердянка стала кондитером. Захоплення з’явилося раптово, розповіла дівчина. Наразі вона готує випічку на замовлення місцевих кав’ярень.
«Тут у Львові дівчинка з Харкова проводила фрі-маркети. Це коли ти можеш прийти якісь речі дати й абсолютно безкоштовно щось забрати. Діти якісь, підлітки, принесли горішницю. Ну я її взяла. І потім перейшла працювати до Ксюші (у кав’ярню «Дзендзик» – ред.). Я кажу, у мене є горішниця, давай я спробую робити горішки. Тобто все почалось з горішків. Я спочатку взагалі не розуміла, як це робити. Я це не планувала, це раптово органічно трапилось. І, в принципі, я дуже задоволена. Зараз це розрослося. Я вже на шість кав’ярень у Львові роблю випічку», – розповіла кондитерка.
«Не знаю чи повернусь колись у Бердянськ»
Альона з ностальгією згадує довоєнні часи в Бердянську. Тоді дівчина працювала СММницею та була частиною команди антикафе «Час Є»
«Це був як другий дім. Місце, куди ти можеш прийти, скинути взуття та ходити в капцях, де постійно є хтось з друзів, з ким ти можеш поговорити. От як кажуть, де твоє місце сили? Мабуть, місце сили було антикафе. Я сподіваюсь, що колись хоч в якомусь форматі ця спільнота відродиться», – поділилася Альона.
Дівчина зізналася, що останні пів року надія на деокупацію Бердянська вже зникла.
«Може це через депресію. Якщо спочатку надія була, знаєте, до весни, от влітку, от восени… Я не знаю чи побачу знову маму, подругу, чи повернусь колись у Бердянськ. І я просто почала через маму роздавати свої речі, продавати. Я вже не відчуваю, що це мої речі. Не думаю, що я колись одягну свою нову сукню чи ще щось, що там залишилось. Це просто речі. Я можу їх купити тут», – пояснила бердянка.
Волонтерка зізналася, що зараз нічого не планує через невизначеність. Втім поділилася деякими мріями, пов’язаними з вільним Бердянськом.
«Я не знаю, як я приїду до Бердянська, що я буду відчувати там. Звісно, дуже сильно хочеться вкласти всі свої сили, досвід, який я отримала за ці роки, у відновлення Бердянська, на відкриття бізнесу, підтримку. Але я про це зараз припинила думати. Перше, що я зроблю, коли приїду в Бердянськ, куплю фарбу, візьму пензлик і просто перефарбую все назад в жовто-блакитний. Я хочу триколори замінити на наш чудовий жовто-блакитний прапор», – розповіла бердянка.
Telegram 
Youtube 
TikTok 
Twitter 
RSS 
Google