«Поки я живий – я буду боротися». Історія військового з Бердянська Івана Цвігуна

Війна змінює все – лінію фронту, міста, долі. Вона забирає друзів, можливості, звичне життя. Але є те, що їй не під силу – сила духу.

Іван Цвігун із Бердянська став солдатом у 19 років. Він воював у найгарячіших точках – Харківщина, Бахмут, Серебрянський ліс, Часів Яр. Зараз його фронт – Покровськ. Він головний сержант роти, відповідальний не лише за бої, а й за бойовий дух побратимів.

Він знає, що таке втрати. На війні вони спочатку болять, а потім стають фоновим шумом. Згодом взагалі перестаєш відчувати. Не тому, що байдуже. Просто серце більше не може витримати.

Його рідний Бердянськ – в окупації. Він пам’ятає, як росіяни розганяли мітинги, як у його місті ставало дедалі більше чужих. Вірити в швидку деокупацію він уже не може, бо реальність виглядає інакше.

Аби пережити все це, Іван пише пісні. Коли загинули двоє його побратимів, він написав «Бахмут». Це не просто слова і акорди – це біль, що знайшов форму. Його музика стала способом говорити, коли говорити важко.

Ця історія – про тих, хто стоїть за нашу свободу. Про тих, хто втрачає, але не здається. Про тих, чий голос лунає навіть під гуркіт вибухів.

«Поки я живий - я буду боротися». Історія військового з Бердянська Івана Цвігуна
  • 00:00 – Інтро 
  • 00:20 – початок війни та окупація 
  • 06:21 – про плани до війни 
  • 07:05 – про досвід війни 
  • 10:57 – проблема навчальних центрів 
  • 16:00 – про лідерство та втрати 
  • 24:14 – про музику 
  • 26:00 – про любов до України і допомогу війську 
  • 27:18 – чи вірить в деокупацію Бердянська? 
  • 28:15 – туга за рідним містом