«Понаєхалі». Як родина з окупації переїхала до Києва і зіштовхнулася з ворожістю сусідів

Читачка «Бердянськ 24» поділилась з нашою редакцією своєю історією виїзду з окупованого міста та відсутністю підтримки в чужому місті

У 2022 році родина виїхала з окупації: жінка, її чоловік і мама з інвалідністю. Через рік у них народилася донечка і сталася маленька радість – сім’я змогла придбати житло в кредит за державною програмою для внутрішньо переміщених осіб.

«Щомісячна сума навіть менша, ніж оренда. Ми мали щастя почати життя з нуля, у своєму домі», – розповідає жінка.

Її чоловік вирішив йти до ЗСУ, щоб захищати свою родину і країну.

«Мені не сподобалася окупація мого міста. Я йду туди, щоб вони не прийшли до вас, йду захищати вас, мої дівчата», – сказав він.

Здавалося, найважче позаду. Але нове життя принесло нові рани.
У подвір’ї їхнього будинку почалося справжнє цькування. Хтось кидав сміття на авто, плював, перекривав виїзд, аби тільки родина не змогла нормально паркуватися.

«Понаєхалі! Їдьте назад! Ти що, яжемать і тобі всі винні? Не паркуйся тут, це наші місця, ми давно їх поділили», – це лише частина фраз, які їй доводиться чути.

Один з найболючіших моментів стався о п’ятій ранку, коли в дитини почався стеноз і малеча задихалась. Мати схопилася, аби швидко везти її до лікарні, але виїхати було неможливо, бо машину хтось заблокував, не залишивши навіть номера телефону.

«Я написала в чат будинку, просила дати можливість виїхати. Натомість отримала шквал зневаги: мене звинуватили у маніпуляціях, мовляв, прикриваюся дитиною, щоб випросити особливе ставлення. Допомоги ніхто не запропонував».

Тоді жінка змушена була повертатися додому й чекати швидку з посинілою від задухи дитиною на руках. На щастя, лікарі встигли і тепер вона завжди носить із собою гормональні препарати та шприц на випадок повторного нападу.

«Ми не хотіли залишати своє місто. У нас було власне житло, хороші роботи, ми знали кожен куточок міста, але так сталося і тут ми просто хочемо спокійно жити. У нас є кілька прекрасних сусідів, але вони дипломатично мовчать, а кілька інших отруюють усе життя».