«Путівник для тата у вільний Бердянськ». Як мама з донькою створюють спогади, яких ніколи не було 

Київ у січні 2026-го пахне мокрою кригою та кавою з молоком, яку він так любив купувати на Золотих Воротах. Олена дивиться у вікно своєї орендованої квартири і бачить не висотки, а горизонт. Їй завжди бракує горизонту. У Бердянську він був усюди – чистий, солоний, безкінечний. У Києві він порізаний кранами та дахами великих будинків, і це постійно нагадує їй, що вона не вдома.

Її чоловік, Сашко, був корінним киянином у третьому поколінні. Він знав, який каштан у парку Шевченка зацвітає першим, і міг годинами розповідати про секретні дворики Подолу. Олена ж привезла з собою в їхні стосунки запах солоного повітря у волоссі і полину з Приазовського степу та звичку називати будь-яку рибу бичком .

Він обіцяв їй, що після війни вони поїдуть до Бердянська не в гості, а придбають там дачу біля моря, аби щоліта проводити там час разом. Сашко мріяв побачити ту саму Косу, про яку вона розповідала щовечора, засинаючи в їхній київській квартирі. Він ніколи не бачив Азовське море і дуже хотів побачити його вперше з Оленою. 

Чоловік загинув на Запорізькому напрямку, так і не встигнувши побачити море. Тепер Олена виховує їхню доньку Даринку сама. І щоб тато не став для дівчинки просто обличчям на фотографії в чорній рамці, Олена придумала щось особливе.

Карта улюблених мiсць 

На столі в їхній вітальні лежить великий синій нотатник. На його обкладинці дитячими наклейками виведено: «Путівник для тата у вільний Бердянськ». Це їхній з  Даринкою щотижневий ритуал. Оскільки Сашко ніколи не був у її рідному місті по-справжньому, вони вирішили підготувати для нього віртуальний маршрут.

– Мамо, а де тато буде спати, коли ми приїдемо? – запитує Даринка, розфарбовуючи сторінку яскраво–жовтим олівцем. – Він буде спати в тій кімнаті, де чути чайку, Дарино. Ми намалюємо там велике вікно, – відповідає Олена, і її голос зрадницьки осіпає, але вона тримає посмішку.

Цей путівник став таким собі способом тримати зв’язок з чоловіком та татом. На кожній сторінці є окрема зупинка, окрема вулиця, заклади та місця біля моря, які вони відвідали б разом, аби Сашко був би живий, а війна не стала реальністю.  

Зупинка №1: Набережна і пам’ятник Бичку

Перша сторінка присвячена головному господарю моря. Олена розповідає доньці, як у голодні роки ця маленька рибка рятувала тисячі життів. Вона описує, як тато мав би потерти бронзову спинку бичка «на удачу».

– Ми напишемо татові, що тут треба загадати бажання, – каже Олена. – Він би загадав, щоб ми завжди були разом.

Даринка малює поруч із пам’ятником велике серце. Для неї її тато супергерой, який робив все, щоб його дитина зараз жила у вільному Києві. В березні він звільняв окуповану Київщину. А цей путівник як поштова скринька, спогади, яких у дівчинки ніколи не буде. Олена ж вірить, якщо вони пропишуть цей маршрут до найдрібніших деталей, він матеріалізується. Він стане реальним. Хоч її чоловік мандруватиме лише на цих сторінках, але вони з донькою обов’язково пройдуться кожною вулицею і місцем,  які запишуть в цю карту. 

Зупинка №2: Бердянська Коса

Тут на сторінках з’являються справжні мушлі. Олена зберігала їх у маленькій коробочці, як найбільший скарб, вивезений з окупації.

– Дивись, Даринко, оце з Бердянська. Послухай, там море шепоче.

Дівчинка прикладає мушлю до вуха і завмирає. У цей момент Київ зникає. Немає сирен, немає гуркоту машин. Є тільки шелест прибоя. Олена розповідає доньці, що тато обов’язково мав би побачити маяк на Дальній Косі. Вона описує, як сонце сідає прямо в воду, фарбуючи небо в колір стиглого персика. Сашко обожнював такі заходи сонця на Київському морі, але Олена завжди казала йому: 

«Почекай, ти ще не бачив Бердянська».

Тепер вона «показує» йому це через доньку. Даринка малює маяк, він у неї схожий на велику свічку. 

– Це щоб тато не заблукав, коли повертатиметься, – серйозно пояснює дівчинка.

Зупинка №3: Ринок і запах риби 

Це найвеселіша сторінка. Олена згадує, як на центральному ринку Бердянська продавчині змагаються, у кого найгучніший голос. Вона вчить доньку «бердянського сленгу».

Вони малюють великий стіл, за яким сидять усі троє. На столі гора фруктів, кавун із сусіднього поля і ті самі самі бички, якими Олена називає будь яку рибу. Це терапія смаком, якого немає, але який вони відчувають на кінчику язика. Для Олени це спосіб не дати Бердянську стати в її пам’яті містом під прапором ворога. У її путівнику це місто живих голосів, солодких абрикосів і сміху чоловіка, який мав би там звучати.

Невидима присутність

Олена часто ловить себе на думці, що Даринка стає дуже схожою на Сашка: ті самі вперті пасма волосся, той самий примружений погляд, коли вона щось зосереджено малює.

– Я розповідаю їй про нього кожного разу, коли ми додаємо новий малюнок у путівник, – ділиться Олена. – Я кажу: «Тато любив сміливих. Тато любив правду. Тато дуже хотів, щоб ти побачила море».

Цей блокнот став для них містком. Сашко ніби йде поруч із ними цими уявними вулицями. Він чує їхні розповіді про Приморську площу, про затишні кафе, про сильні вітри. 

Олена розуміє, що колись вони справді поїдуть до Бердянська. Місто буде іншим – пошматованим, втомленим, можливо, зміненим до невпізнання. Але Даринка триматиме цей путівник. І вона не почуватиметься там чужою. Вона буде знати кожну вулицю, бо вони з татом уже пройшли цей шлях сотні разів на папері.

Потяг додому

На останній сторінці блокнота Даринка намалювала потяг. Він незвичайний, бо у нього замість коліс плавники, а замість диму з труби вилітають чайки.

– Куди він їде? – запитує мама.

– Додому. В Бердянськ. І ми їдемо всі разом в цьому потягу. 

Олена обіймає доньку, і в цей момент запах київського каштана в її пам’яті змішується з гірким запахом морської солі. Вона знає, що цей маршрут  найважливіший у її житті. Це шлях до прийняття втрати через творення нової реальності. Вони не просто чекають на звільнення міста, вони вже живуть у ньому, зберігаючи його всередині себе.

Для Даринки тато не загинув. Він просто пішов вперед, щоб зайняти чергу за найсмачнішим морозивом на набережній Бердянська. І він обов’язково зустріне їх там, коли вітер нарешті змінить свій напрямок.