Я ніколи не могла уявити Бердянськ настільки безлюдним.
Звичайно, я не могла уявити, що і Росія на нас піде війною. Але щоб настільки живе і веселе місто перетворилося в болото…
Пам’ятаєте початок історії з коронавірусом? Коли всім сказали сидіти вдома, дітей перевели в онлайн-режим, майданчики позакривали, в транспорті обмежили кількість пасажирів. В порівнянні з нинішнім Бердянськом та історія була неначе бразильський карнавал.
Вулиці пусті, сірі. Люди тихі, сумні, з опущеними головами.
Сама зрозуміла, що вже більше року виходила на вулицю виключно по справах: на роботу, в магазин, на ринок, сплатити за інтернет. Жодного разу навіть думки не промайнуло просто пройтись, подихати повітрям, подивитись на мій Бердянськ.
Я раніше завжди себе питала: що наша молодь робить гуртом біля супермаркетів? Що то за культура така: збиратися біля «Екватору», вмикати колонку і просто сидіти, голосно сміючись? Зараз же навіть такого немає. Місто розучилося радіти. В нього немає такої функції…
Раніше таким пустим я бачила Бердянськ тільки зранку 1 січня. Зараз він такий завжди.
