Що має змінитися, щоб ви відчули себе «своїми» в новому місті? – опитування

«По-справжньому вдома я буду відчувати себе тільки вдома. Будь-яке інше місто не здатне замінити мені Бердянськ», – написала Ганна.

Ключова відмінність переселенців від звичайних «новоприбулих» у тому, що вони не планували цього переїзду.

Не обирали нове місто за критеріями комфорту чи зарплат. Бердянці тікали від окупації.

«Я не приїхала шукати кращої долі. Я тікала від війни. Від чужого прапора над рідним містом. Від болю, страху і втрати», – пише одна з підписниць.

У 18 років вона приїхала в Бердянськ з валізкою, але згодом обжила простір, створила родину, з любов’ю вибирала кожну річ у своєму домі. І тепер опинилася у чужій квартирі, де стіни нічого про неї не знають.

«Я гість у власному домі», – каже вона. І ця фраза зачепила багатьох.

Багато коментаторів писали, що для відчуття «вдома» потрібно мати своє житло, а не тимчасове.

Не чекати дзвінка від орендодавця, не боятись виселення.

«Мати свою квартиру, а не бігати по орендованих. Якби дали сертифікати на купівлю нового житла можна було б починати життя заново», – пише Ольга.

І хоча такий закон дійсно існує, він застряг у бюрократії. Його складно реалізувати, бо мова йде про тисячі родин і десятки тисяч квартир на тимчасово окупованих територіях.

Але й житло не панацея.

«Я маю роботу, маю коло спілкування. Але ж вдома, то вдома. В Бердянську», – ділиться інша читачка.

Інша проблема – ставлення громади.

Багато хто визнає, що відчуває себе тимчасовим не лише через внутрішнє відчуття, а й через погляди довкола.

«Громада не сприймає нас як своїх.  Ставлення як до тимчасових переселенців не дає інтегруватись», – ділиться коментатор.

«Ніколи ти себе не відчуєш своїм», – підтримує інший користувач.

Це породжує відчуття внутрішнього вакууму. Ззовні все ніби налагодилось, бо є побут, документи, новий маршрут. Але не вистачає відчуття, що ти вдома.

Більшість тих, хто відповідав, визнають: відчути себе «своїм» у новому місті можна лише тоді, коли це не втеча, а свідоме рішення.

Коли ти внутрішньо дозволив собі відпустити.

Але для багатьох – це зрада. Зрада дому і себе.

«Я не дозволю собі зрадити цей зв’язок. Моє життя залишилось там, на моїй вулиці, у моїй домівці», – читаємо у відвертому дописі.

«Може, колись я знову стану своєю, але не тут і не так. А вдома. Там, де навіть тиша має знайомий голос».