Що означає бути бердянцем, коли ти за межами рідного міста?

Редакція «Бердянськ 24» отримала лист, в якому читачка ділиться роздумами про те, як бути бердянцем, коли ти далеко від дому. Три роки війни змінюють не тільки життя, але й саму сутність приналежності до рідного міста. Як зберегти зв'язок із Бердянськом, коли він під окупацією? Читайте роздуми нашої читачки про те, як зберегти ідентичність і триматися разом, навіть через відстань.

Вже три роки, як нашу велику бердянську родину розкидало по світу. І останнім часом я думаю не тільки про наше місто. Бо хто зна, чи зможемо ми колись туди повернутися. Я думаю про нас. Про те, як зберегти нашу ідентичність і це особливе поняття «бердянець» – далеко від дому.
Зберегти і передати далі. 

Раніше бути бердянцем було просто: це означало жити біля моря, але купатись там рідше ніж туристи, слухати портові крани, сваритися на східний вітер (а ще на відпочивальників, дороги і владу). Збиратися на каву «на Шмідта», чекати літа, а тоді бідкатись – як воно пролетіло. 

Але як бути бердянцем, коли ти далеко? Що нас відрізняє від інших і об’єднує між собою? Це більше, ніж просто туга за домом чи відчуття самотності. Це ідентичність, яка живе в кожному з нас, навіть коли ми далеко від рідних вулиць, моря і того, що було колись нашим звичним середовищем.

Бути бердянцем зараз – це тягнутись до великої води, бо ти звик черпати з неї силу. Шукати смак азовської креветки і риби, яких більше ніде немає. Дивуватись, коли хтось називає твою Приморку просто набережною.

А ще бути бердянцем зараз – це постійно шукати своїх. 

Ми об’єднані не лише спогадами. Ми всі – частина однієї родини. Родини, у якої свої порядки, правила, звички, жарти, цінності.
Тому ми часто розуміємо одне одного з пів слова. Навіть якщо бачимось вперше. 

Я думаю, що це і є наше основне завдання зараз – триматись разом. 
Бо поки ми тримаємось одне одного – ми залишаємось бердянцями. 

І нехай наше місто далеко, але воно живе в кожному з нас.