Що в російській пропаганді дратує бердянців найбільше – опитування 

Розбираємося, які наративи просуває ворог та що насправді тригерить бердянців, які вимушені були покинути рідне місто

Пропаганда добробуту на фоні війни

Російська пропаганда в Бердянську працює за класичною схемою – створення контрасту між так би мовити нестабільністю на вільних територіях та нібито порядком в окупації.

Окупаційна влада активно використовує тему захисту прав російськомовних, хоча до 2022 року в Бердянську ніколи не виникало конфліктів на мовному ґрунті. Сьогодні ж мовне питання стало інструментом розбрату, де будь-який прояв української культури маркується як ворожий.

«У Бердянську завжди розмовляли і російською, і українською, і ніхто нікому нічого не говорив… А зараз обговорюєте це, почувши інформацію з новин» – пишуть в коментарях.

Інформаційна ізоляція та вимушена емпатія

Особливо підступним методом тиску є спроба окупаційної пропаганди нав’язати мешканцям Бердянська чужі трагедії, одночасно ігноруючи або виправдовуючи вбивства українців. Люди, які роками живуть в умовах війни, змушені спостерігати, як місцеві медіаресурси, що опинилися під контролем ворога, маніпулюють почуттями жалю. На фоні загибелі українських дітей від ракетних ударів, пропаганда змушує вшановувати пам’ять тих, хто ці самі ракети виготовляє на заводах агресора.

Ця політика подвійних стандартів викликає у бердянців не лише гнів, а й страшне відчуття того, що про них починають забувати навіть на підконтрольних територіях, оскільки повноцінне висвітлення життя в окупації стає дедалі складнішим завданням. Відсутність роботи та закриття багатьох міських каналів створює вакуум, який ворог заповнює власною брехнею.

«4 роки Нашу землю бомблять і гинуть наші люди, і тут якийсь там Брянськ. А в ЗМІ Бердянська страждають не за українськими дітками, а за брянськом, свічки постять. Жителям Бердянська зачищають минуле і нашу історію. Таке враження, що людей на ТОТ вже здали ворогу» – пише анонімна коментаторка. 

Ще трохи тригерів від анонімних користувачів

Щоб краще зрозуміти емоційний стан мешканців, ми зібрали ще три типові реакції, які часто можна зустріти в обговореннях серед бердянців:

Подвійні стандарти безпеки.

Коментуючі зазначають:

«Найбільше тригерить, коли вони розказують про мирне небо над Бердянськом, а самі ставлять ППО прямо в житлових кварталах або на території баз відпочинку. Ви кажете про безпеку, але використовуєте нас як живий щит, а потім звинувачуєте ЗСУ в провокаціях».

Штучне свято на кістках.

Бердянці пишуть:

«Бісять ці нескінченні концерти та суботники з триколорами. Ви прийшли в місто, де люди зникають «на підвалах», а в цей час влаштовуєте танці на площі. Ця картинка щасливого життя максимально огидна, бо вона фальшива від першого до останнього кадру».

Привласнення досягнень.

Мешканці в обговореннях:

«Дратує, коли окупаційна адміністрація видає ремонт дороги чи школи, які планувалися ще за української влади, за свою небачену щедрість. Ви пофарбували паркан у кольори свого прапора і кричите про відбудову, забуваючи, що самі ж зруйнували логістику і нормальне життя всього регіону».

Головна зброя окупанта зараз – роз’єднання. Коли через мовне питання чи ставлення до минулого людей змушують ворогувати між собою, пропаганда досягає своєї мети. Саме тому критичне мислення та підтримка зв’язку з вільним світом залишаються життєво необхідними для тих, хто чекає на повернення додому.