Скільки разів бердянці переїздили під час війни – опитування 

Бердянка Наталія ділиться, що в 2014-му році їм з родиною довелось покинути рідну Горлівку. Для життя обрали Бердянськ та й туди прийшла війна. Спочатку поїхали до Запоріжжя, далі до Одещини. Але, на жаль, й звідти швидше за все доведеться їхати. 

І такі довгі та виснажливі маршрути спіткали ще сотні бердянців. В коментарях найрекордніше число переїздів – 12. 

Особливо часто місце проживання доводиться міняти родинам військових. 

Бердянка Тетяна каже, що за час повномасштабної війни також змінили немало місць та одну країну. Спочатку з дітьми поїхала до Німеччини, але не витримала без чоловіка та повернулась до України. І ось тут  почалось нестабільне життя на чемоданах. 

Де нас тільки не носило. Спочатку ми з дітьми жили у Львові, а я їздила до чоловіка сама на Схід.  Потім його перевели на Одещину і ми всією родиною також переїхали. А вже за пів року збирали чемодану і їхали до Черкащини. Нині живемо в Київській області, але і це скоріш за все не кінець. Для мене, людини, яка все життя прожила в Бердянську, це дуже виснажливо – каже Тетяна. 

Ще одна бердянка Віра пише, що переїздила 9 разів, але не втрачає надію, що десятий раз буде останній до українського Бердянська. 

Коментаторка Вікторія ділиться, що по Україні переїздила лише раз, але був досвід біженства – спочатку до Польщі, а потім до Німеччини. 

Також своїм досвідом поділився і бердянець Олександр, який не зміг знайти комфортне місто для себе через складнощами в пошуках роботи. 

Я спочатку поїхав до Запоріжжя. Знайшов роботу, яка ледь покривала житло та комунальні, а їжу купував з виплат для ВПО. Та з кожним місяцем ціни росли, а мої доходи – ні. І тоді я вирішив пошукати більш вигідну роботу. Знайомий запропонував варіант, але треба було їхати до Вінниці. Та й там проблема з коштами не покращилась. Всюди якесь замкнене коло. Їхати до столиці побоювався, бо ціни на житло захмарні, а роботу достойну знайти також не просто. 

Все ж чоловік ризикнув та разом з другом переїхав ближче до Києва. Працює в столиці, а житло знімає на околицях, бо там дешевше. Тим паче на двох з другом легше, каже чоловік. Трохи видихнув і поки міняти місто не збирається. 

Та серед бердянців є й ті, хто знайшов для себе найкращий варіант. 

Ми з родиною одразу поїхали жити до Полтави. Не скажу, що відчуваю себе тут в безпеці, але це краще, ніж в окупації. Ми тут вже маємо друзів, знайомих та роботи, тож їхати не збираємось – ділиться бердянка. 

І таких досвідів вистачає: 

Я поїхала жити до Запоріжжя за пів року до окупації Бердянська. Планувала там залишатися і будувати життя, але страх обстрілів змусив задуматися над переїздом. З собакою та хом`яком зібралися в перші дні повномасштабного вторгненя та поїхали до Ужгороду. Мені в цьому місці комфортно та безпечно, є відчуття дому, навіть. Вже й кохання тут зустріла, тож в мене не все так погано, як в інших бердянців.  

Та де б не були бердянці і скільки б разів не довелось їм переїздити – кожен мріє повернутися до вільного українського Бердянська, де був дім, сад, море та спокій.

Читайте також

Іх боляче читати: 6 історій переселенців, які вирішили повернутися в окупацію