“Слова “Україна” у них взагалі немає”: примусова русифікація дітей на Запоріжжі і роль колаборантів у цьому злочині

По материалам Запорізького центра розслідувань
17.11.2022 · 10:20 · Просмотров - 1970

Українські учні і вчителі, які зівштохнулися із російським окупаційним режимом розповіли про примусову русифікацію дітей та переслідування в Бердянську та інших населених пунктах окупованої території Запорізької області


“Історія циклічна. Це не тільки про минуле, але й про майбутнє”, –  каже Іван Михайлович. Чоловік понад 28 років присвятив історії України. Двадцять чотири з них викладав у школі нині окупованого Бердянська, працював  в міських школах і закладах маленьких селищ. Одного дня в лютому у його двері постукали російські солдати, а в місто зайшли танки. Тепер його місце, як і сотень інших українських вчителів, посіли росіяни і колаборанти, а предмет “історія України” став забороненим і ганебним.

Кульки та квіти, зустріч з друзями, нові книжки – такі асоціації викликало в Україні перше вересня раніше. За вісім місяців повномасштабної війни День знань  почав викликати  відчуття страху і невідомості. Цього навчального року багато дітей не змогло зустрітися з друзями, обрати яскраві зошити і сісти за свої шкільні парти бо їх право на навчання забрала Росія. Дехто пішов до шкіл за кордоном, інші бачать вчителів і однокласників тільки на екрані монітору , а деякі діти залишаються під окупацією і змушені на свій страх і ризик переховуватися від російської освіти. Ми поспілкувалися з людьми під окупацією і тими, хто виїхав. Українські учні і вчителі, які зіштовхнулися із російським режимом розповіли нам  про “освітній” процес на Запоріжжі – примусову русифікацію дітей, переслідування вчителів і заборону українських книжок й історії.

“Ми повертаємося в СРСР”, – російська освіта очима вчителя 

Викладач історії Іван Михайлович, ім’я якого ми змінили в цілях безпеки, з дитинства цікавився минулим. Він вважав, що воно тісно пов’язане з майбутнім. З часом своє захоплення вирішив перетворити на роботу, мріяв навчати дітей. Вчитель колекціонував старі фото, газети й книги. Після окупації Запорізької області він мусив покинути школу і місто, однак залишився в країні і далі продовжує навчати дітей в українській школі. Іван Михайлович дуже сумує за своїми учнями, більша частина яких залишається в окупації за різних причин. Постійно спілкується з ними телефоном.

На думку вчителя, який мав досвід роботи і в Бердянську, і в селі під ним, Росія почала повертати назад радянські стандарти освіти: 

“Якщо раніше у нас у школі було все дусі часу “дитиноцентризм”, тобто ви маєте уникати такої навіть вербальної агресії до дитини, поважати її, не підвищувати голос, то тепер у школі всі наявні грубощі звучать відкрито. Я слухаю дітей і розумію, що повертається часи, коли дітей у школі били, повертається таке нелюдське ставлення, як до худоби, агресія типу “ты рот закрой”. Я вчився в ті часи, коли це було прийнятним і ніколи не думав, що таке повернеться. Я зі своїми учнями завжди підтримував дружні стосунки”.

Історик каже, у школі, де він раніше працював, дітей змушують говорити виключно російською мовою. Особливо це стосується селищ. Якщо ж дитина не хоче ходити до школи, то, з його слів, батьків або шукають, або викликають у комендатуру.

“Батьків викликають до комендатури. Дітей лякають комендатурою. У самій школі зараз сидять військові, начебто охороняють школу, але, правда, незрозуміло від кого”, – каже вчитель і наголошує, що військові навіть вдаються до розбещення школярок.

“В однієї десятикласниці відносини з російським військовим, який охороняє школу. Все це відбувається відкрито. Вона не ходить на уроки, якщо він на зміні і сидить цілий день біля нього. Вони разом кудись виходять і приходять” – додає вчитель.

Окрім заборони спілкуватися українською, нові порядки вплинули й на книги. Їх не тільки прибрали з навчального процесу, але й масово знищують:

“Підручники завезли російські, залишилися лише підручники української мови. Інші книги спалюють – як навчальні, так і просто літературу. Музей вони розгромили, бо “історія України неправдива”. Наприклад, “голокосту не було – це вигадка”.

Через постійний тиск чоловік був вимушений покинути окуповану територію.  З його слів, викладачам з історії чи мови виїхати доволі непросто. Російські військові на блокпостах ставляться до них дуже прискіпливо. Заставляють знімати одяг, шукають тату, тримають на вулиці по кілька годин. Педагогу на блокпосту ставили питання: “А почему ты учил вранью? Почему Бандера – герой? Не уезжай, мы тебе правильных книг по истории привезем и ты правду узнаешь”.

Нині він перебуває на підконтрольній Києву частині України, однак там залишаються його близькі. Тому вчитель побоюється розкривати свою особу. Іван Михайлович каже, що вчителів шантажують і погрожують. Наприклад, відводять у підвал, забирають житло і селять туди росіян чи вчителів-колаборантів.

Вчителі-колаборанти та їхня роль

За даними сторінки у Facebook Бердянська міська рада, з 18 шкіл погодилися на співпрацю з окупантами лише два директори. А от з майже тисячі працівників шкіл на пропозицію російської влади пристало приблизно 50 вчителів і 150 працівників з молодшого технічного персоналу. В офіційних джерелах немає статистики щодо сіл. Нам же вдалося, до прикладу, зібрати інформацію щодо села Осипенко Бердянського району. Так, за свідченнями опитаних нами місцевих мешканців, а також зі слів нашого героя з 36 вчителів на співпрацю з окупантом погодилися 12 педагогів. Тож хай там як, колаборантів, які долучилися “навчати” дітей за російськими стандартами, є чимало. Ми ж ідентифікували найактивніших представників освіти на Бердянщині.

До прикладу, погодилася співпрацювати з окупантами і зайняла крісло директорки у Осипенківській загальноосвітній школі вчителька англійської і заступниця директора з виховної роботи Олеся Гальченко.

Діти, які залишилися в окупації, розповідають, що вона забороняє їм говорити українською. 

“Директорка наголошує на тому, що в школі “должна звучать только русская речь”. Особливо, якщо в класі, то “строго все должно быть на русском”. І директорка, і вчителі школи демонстративно розмовляють тільки російською мовою. Хоча раніше всі розмовляли українською або суржиком”, – розповідають учні.

Жінка має сторінку в нині заборонених в Україні “Одноклассниках” і у “Вконтакте”, однак активно жодну зі сторінок не веде. Там вона час від часу лише викладала свої фото. Проте після призначення на нову посаду активності не проявляла. Те, що вчителька погодилась співпрацювати з окупантами, ми дізналися зі свідчень місцевих мешканців і учнів школи, які нараз змушені відвідувати заняття.

Водночас ми змогли ідентифікувати Олесю Гальченко на заходах, які відбувалися в Підмосковʼї в період з 7 по 11 серпня 2022 року, за інформацією російських ЗМІ. На цих фото ви можете бачити схожу жінку на семінарі для директорів шкіл зі “звільнених” територій.

К нам на семинар приехало 80 специалистов – это директоры школ и учителя из Херсона, Мелитополя, Бердянска и других освобожденных населенных пунктов. Они живут и обучаются на базе Областной гимназии им. Е.М. Примакова. Наши педагоги делятся с коллегами опытом, наработанными методиками преподавания. Сейчас на освобожденных территориях необходимо наладить образовательный процесс, ведь 1 сентября уже совсем скоро. Важно, чтобы к нему были готовы не только ученики, но и учителя”, – написав тоді губернатор Московської області Андрій Воробйов.

Цікаво, що за деякий час до того “Министерство просвещения Российской Федерации” упублікувало допис про те, що 28 вчителів взяли участь у семінарі, який проходив на базі Обласної гімназії ім. Є.М. Примакова з 25 по 28 червня. Однак на фото, де начебто були вчителі, люди у зимовому одязі. Ми перевірили фото і виявили, що воно було зроблене у 2019-му році на курсах з підвищення кваліфікації, і до вчителів з окупованих територій стосунку не мало. Тож, схоже, що росіяни не знайшли достатньої кількості охочих відвідати семінари. Утім, Олеся Гальченко стала однією з тих, хто все ж відвідав Росію.

Промовистою інформацією, яку ми отримали від селян в окупації, є те, що нині в Осипенко немає жодного російського військового, а вся діяльність тримається виключно на колаборантах. Зокрема, навчальний процес підконтрольний саме вчителям, що погодилися на співпрацю. Станом на початок жовтня в школі перебуває лише охоронець – невідомий місцевим чоловік у російській формі, що “захищає школу від нападів ЗСУ”.

Ще одна жінка , яка схожа на освітянку Тетяну Дубинську також відвідала семінари в Підмосков’ї. Жінка погодилась співпрацювати з окупаційною адміністрацією і отримала крісло директорки Бердянської школи №1

Раніше Тетяна Дубинська була викладачкою “української мови і літератури” в школі №6. У неї був блог про українську мову, де вона заохочувала школярів до чистої української мови без суржику.

Тепер же Дубинська, на відміну від попередньої колеги, не приховує проросійських поглядів. Окрім роботи директоркою, жінка стала обличчям конкурсу “Лидеры возрождения”. Конкурс націлений саме на залучення кадрів для посилення окупаційної влади у чотирьох регіонах, які Росія незаконно “приєднала”.

“Живу в Запорожской области всю свою жизнь и хочу, чтобы этот прекрасный край процветал. Для меня важно стоять у истоков возрождения родной земли, не могу оставаться равнодушной”, – зазначила Дубинська в ролі лідерки для російських ЗМІ.

Також жінка неодноразово давала коментарі для російських ЗМІ. Ось, наприклад, сюжет – “ В отличие от украинского он-лайн “образования”, учебные заведения на территории России учат любви и настоящему патриотизму”. У ньому вчителька розповідає про українське онлайн-навчання і про “вчителів-утікачів”:

“Первый урок истории был посвящен тому, что нужно бить русню. Призывали детей старшеклассников к тому, что нужно бить окна, творить всякие диверсии”.

В одному зі схожих пропагандистських сюжетів про перше вересня в Бердянську нам вдалося ідентифікувати ще одну педагогиню, яка нині бере активну участь у російській системі освіті. На цьому відео “В Бердянске тоже начался учебный год” можна побачити схожу на Ларису Чертищеву жінку. Вона стоїть на сцені за самопроголошеним мером Бердянська Олександром Сауленком.

Раніше Лариса Чертищева працювала вчителькою початкових класів у Бердянській школі №5, зараз же вона обіймає посаду директорки у закладі №2. 

Ми ідентифікували сторінку жінки в “Вконтакте”. Проаналізувавши її стає очевидним, що прихильність до Росії жінка мала давно. Наприклад, у 2017-му вона публікувала дописи з групи “Россия навсегда” та “Антимайдан”. Вчителька також підписана на канали “Из Москвы”, “Интересная Москва”.

А в своєму оздобленому забороненою комуністичною символікою блозі Чертищева радить дітям книги, фільми та мультики про “Великую отечественную войну” і жалкує, що нові покоління мало знатимуть про “своїх героїв”.

Ми намагалися звʼязатися із вчительками у соцмережах, однак на звʼязок жінки не вийшли. А їхні українські номери наразі не працюють.

“Уникають слова “Україна” і “українська”, – освіта очима школярів

У найбільших за населенням містах Запорізької області навчальний процес стартував під окупаційним триколором.

До прикладу, ось як виглядає система освіти від РФ Бердянську і Мелітополі: п’ятибальна шкала, заборона історії України і загалом наших книжок. Попри це українську мову все ж залишили, однак у статусі іноземну або “рідної”. Дозволяють її рідко, а україномовних дітей намагаються перевчати російської.

“Замість історії України – тепер історія Росії, а от українську мову дають дуже рідко, проте предмет більше не називають “українська” і взагалі уникають цього слова, а слова “Україна” у них взагалі немає”, – розповіла школярка з тимчасово окупованого Мелітополя, ім’я якої з міркувань безпеки ми назвати не можемо. З дівчинкою і її батьками редакції заледве вдалося зв’язатися, адже звʼязок й інтернет дуже поганий. Школярці 13 років і до окупації вона вчилася в одній зі шкіл міста, мала багато друзів, відвідувала  гуртки. Зараз же майже не виходить з дому.

Від звичного життя залишилися лише заняття танцями. Дівчина каже, що ходити містом небезпечно, бо постійно перевіряють солдати, а центром міста розвішані плакати на честь референдуму, Росії і з радянські лозунги, яких донедавна дитина не знала. Більшість її подруг поїхали з міста – через примусове відвідування російських шкіл. З її слів, батькам учнів погрожували позбавленням їхніх прав. Однак чимало людей не має змоги залишити Мелітополь. Ці сімʼї нині змушені або переховуватися від росіян, або примусово відвідувати школи.

За інформацією від голови міста Івана Федорова,  яку він повідомив в етері від 20 червня, 90% з 2 700 співробітників місцевого управління освіти відмовилися від співпраці з росіянами.

“А ті 10%, які погодились, – це технічні спеціалісти – двірники і так далі. Тому практично жоден вчитель не погодився співпрацювати з колаборантами”, – додає Федоров.

У результаті у серпні росіяни завезли вчителів РФ, про це повідомив голова міста Мелітополь Іван Федоров. Мова йде про пів тисячі персоналу. А тих, хто залишався і підтримував українську освіту, просто почали примусово виселяти , каже мер.

“Нову традицію, яку почали рашисти – це депортація. Кілька прикладів. За те, що в телефоні знайшли програму з онлайн-навчання в українській школі, жінці дали 10 днів зібрати речі і поїхати. Або – вчительку зі школи, яка не захотіла співпрацювати з окупантами, просто відвезли у Василівку на крайній блокпост і просто депортували», – наводить приклади Іван Федоров.

Наша героїня каже, що багато вчителів і справді виїхали. Наприклад, у школі, де вона навчалася, зараз працюють переважно лише викладачі з Росії:

“Вчителі в моїй школі майже всі пішли. Замість них – нові з Росії. Я знаю, що залишилося кілька вчителів, але й то вони в мене нічого не вели, я просто їх бачила”.

Сама дівчина зараз не ходить у школу і вчиться онлайн за підтримки українських вчителів. Розповідає, що навчання дається важко – через дуже поганий зв’язок, який, припускає, у місті часто “глушать”.

“Мені більше подобається ходити до школи, а не на дистанційному навчанні сидіти, але, на щастя, я не пішла в російську школу. Нині я на дистанційному навчанні в українській. Іноді буває дуже поганий інтернет, і тому я не можу вчитися, доводиться все робити самій. Раніше до канікул іноді спеціально відключали Wi-Fi, росіяни там щось роблять, щоб ми не могли займатися дистанційним навчанням. Тоді у мене не завжди виходило заходити на уроки”.

Школярка додає, що серед її друзів, які все ж залишилися в місті, їй не відомі історії переслідування. Однак більшість з її знайомих все ж пішли у російську школу, тому що росіяни погрожували позбавити батьків прав на дітей і відправити їх в інтернати так званих "Л/ДНР".

“Мої колишні однокласники на уроці російської історії розмалювали дошку сердечками та написали: “Україна – найкраща”, а потім зайшов учитель російської історії, витер це все. Виходить так, що хоч діти і ходять до школи, більша частина – за Україну, просто їм потрібно вчитися, бо на дистанційній роботі нам важко”.

Схожі підходи до навчання й у місті Бердянськ та на Бердянщині, а от з дітьми, які залишилися в селах, ситуація ще складніша.чителі-колаборанти, за словами місцевих, роблять доноси, якщо дитина не ходить в школу. І сховатися, як у великому місті, можливості просто немає.

Нам вдалося поспілкуватися з учнем тієї ж Осипенківської загальноосвітньої школи на Бердянщині. У селі вона  одна. Ім’я школяра, який змушений відвідувати заклад в окупації, редакція теж озвучити не може.

Зі слів дитини, вибору в учнів і їхніх батьків фактично немає, будь-яке рішення щодо освіти несе свої ризики:

Навчального процесу як такого немає, однак ходити до школи змушують. Коли що, то додому виїжджає завуч, а з нею – заступник військового коменданта села, а з ним – автоматчик. І питають: “А почему вы до сих пор не подали заявление в школу, вы что хотите, чтобы ваши дети выросли дебилами? Согласно админ кодекса Российской Федерации вас лишат родительских прав”.  А позаду автоматчик стоїть, тож доводиться в школу ходити”.

Підтримати Brd24



Новини Бердянська
сегодня, 7 декабря, среда
вчера, 6 декабря, вторник
5 декабря, понедельник
4 декабря, воскресенье
2 декабря, пятница

Всі новини Бердянська

На верх