«Я ненавиджу тих українців». Як одна емоційна фраза зруйнувала родинну близькість

Бердянка Марина не чула тіткового голоcу три роки, бо та за менш ніж рік прийняла позицію ворога

До 2022 року Марина та її тітка були дуже близькими. Але після окупації Бердянська їхні світи розійшлися. Марина обрала життя у вільній Полтаві, а тітка залишилася вдома, де поступово занурилася в російське інформаційне поле.

Спочатку вони намагалися підтримувати зв’язок. Марина писала лише про побутові речі: про здоров’я, погоду чи домашніх тварин. Вона свідомо оминала політику, аби не спровокувати конфлікт чи не наражати тітку на небезпеку. Проте з боку тітки почав з’являтися незрозумілий страх.

Страх перед повідомленням

Тітка першою попросила Марину не писати їй часто. Вона пояснила це безпекою. Жінка боялася, що племінниця може надіслати українські новини або посилання на офіційні ресурси. В умовах окупації за такий контент у телефоні справді можна потрапити «на підвал».

«Я ніколи не надсилала їй нічого, що могло б загрожувати її безпеці, – розповідає Марина. – Я розуміла, де вона знаходиться, але вона була настільки залякана пропагандою про всюдисущих агентів, що бачила загрозу навіть у звичайному «як ти?». Вона вірила, що будь-яке повідомлення з підконтрольної Україні території автоматично робить її підозрілою для окупаційної влади».

Фатальна фраза

Попри обережність Марини, напруга зростала. Під час однієї з емоційних суперечок тітка перейшла межу. Вона прямо заявила племінниці, що «ненавидить українців». Ці слова стали шоком для дівчини, яка в цей час волонтерила в Полтаві та щодня бачила наслідки російської агресії.

Марина вирішила, що це наслідки нервового перенапруження і тітка напише слова вибачення. Але йшли тижні і місяці, а тітка мовчала. Тоді Марина зрозуміла, що вона зробила свій вибір.

«Коли ти чуєш від рідної людини фразу про ненависть до твого народу, у тобі щось вмирає, – каже Марина. – Вона каже, що ненавидить українців, але я – українка. Мої друзі – українці. Люди, які допомагають мені в Полтаві – українці. Виходить, вона ненавидить і мене? Після цього я зрозуміла, що більше не хочу спілкуватися. Навіть якщо вона пошкодувала, те, що було в її голові в той момент, уже нікуди не зникне».

Не спілкувалися три роки

Марина не чула голосу тітки вже три роки. Раніше вона сумувала за цим зв’язком, але зараз відчуває лише порожнечу. Вона прийняла рішення не виходити на контакт.

Російська пропаганда руйнує не лише цілі міста, а й родини. Тітка боялася «українських новин», але в результаті сама зруйнувала стосунки словами, які неможливо забути.

Ситуація Марини типова для багатьох українських родин, які перестали спілкуватися чере зстрах, різні позиції та пропаганду. В таких випадках відбувається декілька процесів одночасно:

  • Інформаційна ізоляція. Люди в окупації стають жертвами маніпуляцій.
  • Захисна реакція. Страх перед перевірками гаджетів переростає в агресію до тих, хто на волі.
  • Ціннісний розрив. Мова ворожнечі робить неможливим повернення до нормального діалогу.

Марина продовжує будувати своє життя в Полтаві. Вона не знає, чи зможе колись знову назвати тітку близькою людиною, адже війна навчила її, що іноді мовчати – це єдиний спосіб зберегти залишки власної гідності та спокою.