«Живи, но украинское не смотри»: реальність сіл Бердянщини під окупацією

Ця історія дійшла до нас через лист, який отримала редакція BRD24. Чоловік, який поділився нею, каже, що подібні випадки не поодинокі...

Ця історія сталась в одному з сіл Бердянського району. Однак чоловік, який нею з нами поділився, каже, що такі випадки не поодинокі. Вони – до абсурду банальні й боляче показують тих, хто зараз тимчасово володарює на наших землях.

«Останні три роки Микола провів в окупованому рідному селі. Господарство, земля, повний двір худоби – чоловік не міг все це покинути. Та найголовніше – в цьому ж селі жив Миколин батько. Чоловік був старий, хворий і потребував допомоги. Микола – єдиний син, тому вся відповідальність лежала на ньому. Про виїзд батько не хотів і чути, злився, що кому він має віддавати свій дім, який власними руками й побудував. Його єдиним бажанням було померти вдома.

Нещодавно чоловіка не стало. Микола ще не встиг погорювати за батьком, як дізнався, що «нова влада» внесла його хату до переліку «безхозних». Чоловік обурився, але вирішив розібратись із цим пізніше – не до того було. Та й він же – єдиний спадкоємець, живе поряд, усі про це знають. Це вже було б надто абсурдно.

Та згодом Миколі подзвонили батькові сусіди й нишком сказали, що біля двору стоїть машина, а у дворі ходять люди в камуфляжі.

Коли Микола прибіг до батькового двору, вони саме щось робили біля даху. Чоловік каже, що був у такому шоці, що навіть про страх забув. Почав кричати, що це його хата і він тут буде жити.

«Та живи, только муть эту украинскую не смотри», – почув.

Лише тоді Микола побачив, що вони знімають із батьківської хати супутникову антену.

«Мы хотим, чтоб вы перестали смотреть украинское тв. Там одно вранье», – гостро замінивши слово «вранье» більш звичною для них лексикою, сказали чоловіки.

Того разу забрали лише «тарілку», – каже Микола. Хто знає, чи вони думають, що нам через неї якісь секретні дані з космосу передають, чи ще сильніше посилюють контроль над всією інформацією, яка тут ходить. А чи просто так банально прикривають свої крадіжки – я не знаю. Бо після цієї ситуації знайомі тишком почали ділитися, що такі випадки все частіше повторюються в різних селах.

Не знаю, що буде далі з батьківською хатою, яку він так оберігав. Боляче за нього, боляче за всіх наших людей, які вимушені переживати це все. Лишається лиш вірити і підтримувати одне одного, – каже Микола.

А для того, аби знати правду, – нам жодні антени не треба».