До нашої редакції надійшов лист від мами маленького Дмитрика, яка поділилася зворушливою історією їхньої сім’ї. Три роки тому вони були змушені покинути рідний Бердянськ, але навіть далеко від дому хлопчик не забуває, хто він і звідки. Ми публікуємо цю історію без змін.
Дмитрику 5 років. Він не пам’ятає свій дім. Хлопчик покинув Бердянськ майже три роки тому на руках у мами.
Більшість свого життя Дмитрик провів далеко від рідного міста.
Але він точно знає, що він — бердянець.
Одними з перших слів, які хлопчик навчився читати, були «Бердянськ» і «Україна».
«Зараз ми далеко від нашого дому, але Бердянськ завжди з нами, — пише мама хлопчика. — У розмовах, спогадах, фото. Замість магнітиків на нашому холодильнику — такі важливі для серця слова, викладені з пошитих літер.
Ці літери передала з дому бабуся. Вона зробила їх сама. Вони навіть пахнуть домом. Мама дуже переживала за дівчину, яка погодилася вивезти цю «передачку» з собою, бо серед літер була синьо-жовта «Ї». Бабуся робила набір так, щоб із нього можна було зібрати найважливіші слова — «Бердянськ» і «Україна». Саме на цих словах ми й вчимося читати.
Звісно, Дмитрик не пам’ятає дім — у нього його вкрали ще з малечку.
Як і в багатьох маленьких бердянців. Але він знає, хто він і звідки.
І я дуже вірю, що скоро зможу показати синові його дім.
Що всі наші дітки зможуть туди повернутися».
P.S. Усі імена наших героїв змінено задля їхньої безпеки.