Як навчитися бути добрішими до себе?

У періоди стресу та тривоги ми часто найжорстокіші саме до себе. Вікторія Кравчук пропонує змінити цю динаміку й почати ставитися до себе з турботою, як до найближчої подруги чи друга. Самоспівчуття – це не про поблажливість чи уникання відповідальності, а про чесне, уважне і підтримувальне ставлення до себе, коли важко.

Самоспівчуття – це здатність бачити свій біль, не уникати його, але не залишатися в ньому надовго. Це вміння бути собі найкращою підтримкою. Йдеться про турботливе, уважне ставлення до себе, визнання своїх емоцій і потреб. Це не означає байдужість до інших – просто частину тієї турботи, яку ми роздаємо довкола, ми нарешті даємо і собі.

«Це коли ти кажеш собі: так, зараз мені важко, але я впораюся. І не докоряєш, не гнобиш, не женеш себе далі виснаженим, а підтримуєш і поступово повертаєш сили», – каже Вікторія.

Таке ставлення знижує рівень кортизолу – гормону стресу – і активує вироблення окситоцину й серотоніну. Це буквально допомагає мозку відновлюватися. Важливо не лише розуміти, що ми стомлені, а й діяти відповідно – підзарядитися, дати собі перепочинок, а тоді повертатись до своїх справ.

«Якщо телефон розряджений, ми ж не лаємо його, а заряджаємо. Так само треба чинити і з собою», – ділиться коучка.

Самоспівчуття відрізняється від самопоблажливості відповідальністю. Коли ми поблажливі, ми уникаємо ді. Коли ми співчутливі, ми визнаємо потребу в відпочинку, але не уникаємо руху вперед.

«Можна з’їсти круасан, коли дуже сумно. Але це не заміна здоровій їжі – це тимчасова турбота. А потім – знову до життя», – підкреслює Вікторія.

Межа між самопідтримкою та жалістю у відповідальності. Підтримка – це про дії, хай і мінімальні. Жалість – це про зупинку, відмову від руху. Якщо ми впадаємо в жертву – це, швидше за все, через виснаження. У такі моменти важливо не звинувачувати себе, а маленькими кроками повертати довіру до себе: через побут, рутину, тілесну турботу – сон, їжу, рух.

Якщо ти себе гнобиш – нічого не хочеться. Якщо підтримуєш – народжується ресурс.

Навчитися бути до себе добрішими – це як тренування м’яза. Спочатку складно, але з часом внутрішній діалог змінюється. Вікторія радить кілька простих технік:

• запишіть для себе голосове повідомлення підтримки так, ніби це сказала людина, яка вас колись щиро підтримала;
• якщо порівнюєте себе з іншими, скажіть внутрішній комплімент спершу цій людині, а потім собі;
• обійміть себе – фізичний контакт навіть із собою допомагає виробляти гормони спокою;
• запитуйте себе «чого я зараз хочу?» і пробуйте дати це в малій дозі: теплий чай, дихальна вправа, руханка, прогулянка.

Якщо здається, що ресурсів зовсім немає, важливо розрізнити: це емоційне виснаження чи депресія. У випадку депресії потрібна допомога фахівця. Але якщо це просто втома, то допоможуть базові речі:

• виспатись;
• поїсти щось тепле й смачне;
• подихати на свіжому повітрі хоча б 10 хвилин;
• зробити просту руханку або прогулянку.

Почни з малого. Вийди на 10 хвилин і можливо, захочеш залишитись на 30.

Дисципліна – це теж про любов. Але не насильницька, а поступова. Не вимагайте від себе стрибка в марафон, коли ледь тримаєтесь. Якщо дитина вчиться писати, вона не починає з творів. Так само і дорослий не має ламати себе, щоб змусити. Все має йти через піклування і поступовість.

«Можна дійти до цілі двома шляхами: через ламання себе або через любов до себе. Обирай другий», – каже Вікторія.

І ще – дбайливе ставлення до себе не зменшує твого болю, але додає внутрішньої сили його витримати. І дає шанс не зламатися, а зцілитись.