Як відпочивати під час війни і чому це важливо

Відпочинок – не привілей, а біологічна потреба

Ми звикли відкладати турботу про себе. Спершу – робота, діти, новини, тривога, допомога іншим. І тільки коли тіло вже не витримує – тоді згадуємо, що варто б відпочити. Але відпочинок – це така ж потреба як їжа чи сон. Без нього тіло і психіка зношуються.

«Ми лягаємо спати навіть у найнапруженіші дні. Бо тіло бере своє. З психікою так само – їй потрібна пауза, інакше не буде ні енергії, ні ресурсу для життя», – пояснює психологиня.

Як війна впливає на психіку та тіло?

Війна – один із найпотужніших стресових чинників. Вона підриває відчуття безпеки, стабільності, цінності життя.

Наше тіло постійно продукує гормон стресу – кортизол. А гормони радості, задоволення, спокою – навпаки, падають.

У результаті маємо:

• порушення сну;
• перепади апетиту;
• дратівливість або апатію;
• втомленість навіть без фізичного навантаження;
• соціальне виснаження.

Діти – особливо чутливі до стану дорослих. Вони зчитують настрій, емоції, тривогу батьків.

«Коли ми турбуємося про себе – ми піклуємося не лише про себе. В середньому це впливає ще на п’ять найближчих людей», – каже Антоніна.

Чому виникає почуття провини за відпочинок?

Почуття провини – одна з найтиповіших емоцій зараз. Багато хто вважає, що якщо хтось мерзне на передовій, ми не маємо права пити каву чи читати книжку. Але це – хибна установка.

«Наш ресурсний стан – це теж внесок у перемогу. Коли я відпочила – я можу працювати, підтримувати, донатити, розмовляти з дитиною спокійно. Я приношу більше користі, ніж коли виснажена», – пояснює фахівчиня.

Тут важливо визначити: де моя зона відповідальності, а де – ні. Не я закінчую війну. Але я можу:

• піклуватися про свою родину;
• волонтерити по мірі сил;
• підтримувати близьких;
• тримати себе в стійкості.

Це – вже великий вклад. І тільки з цього стану можна дозволити собі відпочинок без самозвинувачень.

Що робити, якщо на повноцінний відпочинок немає часу?

Коли немає змоги поїхати далеко або просто зникнути на кілька днів – можна й потрібно впроваджувати маленькі, але стабільні практики. Вони працюють краще, ніж разовий «відрив».

Найперше – стабілізувати базу:

• сон;
• харчування;
• режим дня.

Наш мозок любить структуру. Йому потрібні опори, щоб знизити тривогу. І навіть проста прогулянка перед сном – це вже терапія.

Додатково можна вводити:

• ранкові або вечірні ритуали (чай, плед, тиша);
• фізичну активність (не залізо, а прогулянки, розтяжки, танці);
• речі, які радували до війни (музика, фільми, хендмейд).

«Ми забрали в себе багато джерел радості. Але тим, що ми не підемо на фітнес, ми фронту не допоможемо. А от собі – можемо».

Як справлятися з тривогою, яка з’являється, коли намагаєшся розслабитись?

Інколи тіло лежить, а думки – ніби сирена. Парадокс: коли даєш собі дозвіл на спокій – стає ще страшніше.

У таких випадках працюють:

• фізичні практики – напружити і розслабити м’язи, пройтися, зробити щось руками (в’язання, ліпка, сортування круп);
• відволікання на моторику – прості дії, що заземлюють;
• спорт – легкий, без фанатизму, але регулярний;
• повернення до того, що колись приносило радість – спробуйте згадати себе до 24 лютого 2022 року.

Медитації – не завжди вихід. У стані травми вони можуть навпаки викликати паніку. Тому важливо слухати себе й пробувати обережно.

Як знайти баланс між роботою, війною та відпочинком?

Ключ – в адаптації до реальності.

Війна – стала частиною нашого життя. І тепер треба вписати в це життя роботу, допомогу, побут і… відпочинок.

Так, як організовуємо робочий день – так само маємо планувати і відновлення.

Порада: розділіть аркуш на три колонки:

• що я роблю для роботи (заробляю, виконую завдання);
• що я роблю для підтримки країни (доначу, плету сітки, поширюю інформацію);
• що я роблю для себе (сон, їжа, прогулянка, розмова з другом).

Баланс має бути в кожному. Бо якщо один блок «випадає» – руйнується вся система.

Як організувати відпочинок для дітей?

Важливо пам’ятати: відпочинок дитини починається з відпочинку мами. Навіть якщо дитина зайнята іграми чи гуртками вона зчитує стан мами.

Тому:

• спершу – мама в ресурсі;
• потім – прості активності (малювання, сортування круп, ліпка);
• під рукою – «валізка спокою» з улюбленими речами, обраними самою дитиною.

«Коли ми включаємо позицію спостерігача – часто цього достатньо, щоб побачити, що дитині насправді потрібно», – радить психологиня.

А якщо людина лежить і нічого не хоче?

Це може бути не просто втома, а депресія. Якщо йдеться про місяці чи навіть роки – потрібно звертатися по допомогу: до психолога, психотерапевта чи хоча б у групу підтримки.

Турбота про себе – це теж зброя

У здоровому суспільстві діє групова динаміка – коли ресурсні люди підтримують одне одного, а виснажені – тягнуть усіх донизу.

«Перемога – це не тільки фізична боротьба. Це ще психологічна і соціальна стійкість. І кожна хвилина відпочинку, яку ми собі дозволяємо, – це реальний вклад», – каже Антоніна Ковшун.

Турбота про себе – це не егоїзм. Це відповідальність. Перед собою, родиною, суспільством і тими, хто боронить нас щодня.