«Йти до кінця». Історія бердянця та військового Дмитра

Через фільтрації до війська

Коли російська армія зайшла в Бердянськ, Дмитро вже знав, що довго залишатися вдома не зможе, бо мав твердий намір піти до війська. Тому виїзд з окупації став не просто дорогою – він перетворився на ходу по лезу.

«Виїзд з окупації став важким психологічним випробуванням, адже я вже мав твердий намір піти до війська. Тож нескінченні блокпости та фільтрації перетворилися на ходіння по лезу ножа, де кожна хвилина очікування здавалася вічністю».

Через кілька днів після виїзду його забрали на службу. 27 липня 2022 року Дмитро прибув до війська на Харківщині і дуже швидко зрозумів, що це шлях, який він обрав свідомо, і повертатися назад нікуди.

«Коли нарешті потрапив до війська, то зрозумів, що треба нести службу до кінця, хоч би якою тяжкою вона не була. Це був мій свідомий вибір, і шляху назад не існувало» – каже Дмитро.

Поранення і довге відновлення

На Луганщині Дмитро виконував бойові завдання. Одного дня його стан різко погіршився.

«Пришлось лягати в госпіталь, де була операція. Нажаль, лише через 1,5 року змогли витягнути осколки».

Про найтяжчі епізоди служби він поки не може розповідати.

«Я багато чого пережив, але про деякі моменти, які були дійсно найтяжчими, я поки що не можу говорити. Вони надто болісні для згадування, і це все ще лишається зі мною».

Після відновлення Дмитро повернувся до виконання обов’язків.

«Потихеньку відновився і продовжую несення служби. Дуже тяжело четвертий рік, але що поробиш».

Відпустка як ковток повітря

Для Дмитра відпустка – не просто вихідні. Це можливість на кілька днів повернути собі спокій і відчути себе живим.

«Спогади яскраві – це коли отпуск і є можливість відпочити».

Після поранення він особливо тягнеться до тихих місць.

«Після поранення і довгих місяців служби, коли настає отпуск, то хочеться побути в безпечному і тихому місці. Тому обрав найбільш тихе і безпечне місце в Житомирській області».

Життя ВПО і новий дім

Дмитро каже, що життя ВПО – це постійна адаптація, втома і спроби почати з нуля.

«Життя Впо – це в лапках життя, коли нема власного житла і допомоги від держави нуль. Начинати життя с нуля дуже тяжко. І коли є своє житло вже – знайомитись з новими людьми, привикати».

Попри труднощі він збудував новий побут і обрав Житомирщину як тиху гавань, де можна хоч трохи відновитися між ротаціями.

Дитинство в Осипенко і дорослішання на війні

Дмитро народився і виріс у селі Осипенко Бердянського району. Там він ходив до школи, вчився в ПТУ, рибалив, проходив строкову службу. Звичне життя змінилося раз і назавжди після 24 лютого.

Робота під тиском часу загартувала його характер.

«Я навчився працювати в умовах гострого цейтноту та холоднокровно приймати рішення, коли навколо паніка. Це досвід, який робить людину витривалою у будь-якій життєвій ситуації».

Віра, яка тримає

Попри випробування, поранення, зміну міст і довгі роки служби, Дмитро має віру в деокупацію.

«Так, вірю. Це моя особиста мотивація та прагнення повернути свій дім».

Його історія – про витримку, дорослішання і вибір, який він зробив ще на тих перших блокпостах. Про шлях, який іде до кінця, бо іншого він для себе не уявляє.