- Аня, у вас така чудова аватарка на Viber, новорічна! Червона сукня вам дуже пасує. 2016-й де зустрічали?
- Вдома з батьками, у Бердянську.
- Ви, напевно, найзнаменитіша представниця бердянського баскетболу. Перші кроки свої пам'ятаєте, які зробили назустріч баскетболу?
- У мене у школі була подруга, Люда Бурсакова, вона пішла на баскетбол і запропонувала скласти компанію. З цього все і почалося.
- Продовжуєте із нею спілкуватися?
- Зараз вже рідко, вона живе у Харкові.
- В який клас ходили, коли відкрили для себе баскетбол?
- У сьомий, а вже у восьмому, у другій чверті, я поїхала до спортивного інтернату у Київ.
- Тобто на вас одразу звернули увагу, як на дівчину з баскетбольними даними?
- Ну, даними це важко назвати. Я усе ж таки вважаю, що занизька для тієї позиції, на якій граю. Але своє взяла бажанням. В той час були дуже цікаві команди – Козачка-ЗАЛК, Динамо Київ, Тім-СКУФ. І коли вони приїзжали до Бердянська грати з нашою Чайкою-АЗМОЛ, я ходила на їхні матчі і мріяла йти до таких самих вершин.
- А ви спочатку планували зачепитися у Чайці?
- Не потрапила у команду і пішла в спортивний інтернат.
- І на шляху не заблукали, бо вже маєте сорок зіграних матчів за національну збірну. Перший матч за збірну України пам'ятаєте?
- Це ще було за часів Володимира Брюховецького, він мене першим викликав до збірної, а подробиць першого матчу, відверто кажучи, не пригадую.
- Коли вперше отримали запрошення до збірної, були особливі хвилювання, чи особливі почуття?
- Звичайно було хвилювання, як тут без нього?
- Це тому що потрапити в юному віці в команду – треба шукати спільну мову з досвіченими гравчинями? Чи спільну мову на майданчику знайти простіше, ніж у спілкуванні?
- Ні, на майданчику було важче, ніж у спілкуванні. Там все було легко і просто.
- Коли б ви не приїздили до лав збірної, мікроклімат у команді завжди був сприятливим?
- Так, завжди атмосфера сприяла піднесеному настрою.
- У цьому відборі збірна зіграла два матчі. Судячи з того часу, який ви провели у грі, тренер вам довіряє.
- Звичайно, це допомагає розкритися. Коли тобі довіряє тренер, ти ще більше у себе починаєш вірити. Коли тобі тренер дає більше ігрового часу, з'являється кураж і для сумнівів, тим більше страху місця не залишається. Навіть нема страху помилитися і ти не помиляєшся. А коли тебе випускають на півтори-дві хвилини, ти насамперед думаєш, щоб не помилитися, щоб тебе знову не посадили. І зазвичай, цим і завершується. А коли тренер вірить у гравця, надає можливість грати, надає час на паркеті, в усіх все завжди вийде.
- Ви була знайомі з Володимиром Холоповим до того моменту, як він очолив національну збірну і викликав вас до неї?
- Так, один раз у збірній він був у нас другим тренером. До цього я його не знала.
- Зараз ви граєте у Казахстані, але був момент, коли на деякий час розбавили казахський етап кар'єри виступами у Польщі, чому?
- На той час казахські команди не брали участі у єврокубках, команд тут дуже мало, тренуєшся і раз на місяць граєш. Тому я поїхала на один сезон у Польщу, там національний чемпіонат сильний. А цього року Казахстан заявився у три ліги. Ми граємо Балтійську лігу, Східно-Європейську і ще ми граємо чемпіонат Казахстану. Тому ігор вистачає. Плюс збірна. То ж ми і у листопаді приїздили, і ось зараз у лютому. На місці не сидимо. Тому і повернулася.
- Встигаєте поєднувати три ліги?
- Так, встигаю. Календар так складений, що зараз у нас взагалі перерва, без поїздок, без матчів.
- Зате можна було скористатися канікулами, з'їздити додому на Новий рік?
- Ні, це вже після нового року. Тому зараз скористаються цими канікулами наші тренери. Ганяють нас після відпочинку.
- У стартовій п'ятірці "Тигри Астани" крім вас бачимо ще одну гравчиню збірної Ольгу Дубровіну. Ще шість українок грають у Кокшетау. Невже так комфортно у Казахстані?
- Так, дуже комфортно. Я вже тут третій повний сезон, і два рази по півсезону. Вже є достатньо знайомих. Після кожного тренування нема бажання йти мандрувати містом, бо сил нема. Але коли вихідний, зустрічаюся з друзями, навіть з дівчатами по команді, є де відпочити. Ставлення клубу дуже турботливе. Я себе почуваюся тут, як вдома. Можна сказати, це мій другий дім.
- Астана – столиця Казахстану, там багато місць, щоб змістовно провести вільний час?
- Дуже багато. Ми нещодавно ходили усі разом, включаючи тренерів, у боулінг грали. У четвер плануємо теж командою піти в кіно. Можна просто погуляти по Астані, красиве місто. Користуємося моментом.
- А яка там зараз температура повітря?
- Ну, сьогодні мінус 30 (сміється). Але, відверто кажучи, це не так сильно відчувається, як звучить: мінус тридцять! Сьогодні вітру немає, і нормально. Ну а коли вітер, то тоді треба берегтися.
- От де Хрещенські морози. До речі, користуючись нагодою, вітаю вас з Водохрещем!
- Дякую. Я за такої температури теж приділила увагу цьому святу.
- Як саме?
- Позаминулого року ходила купалася.
- Ого!!! А де в Астані можна купатися?
- В Астані не знаю, а тоді ми жили на спортивній базі Щучінськ. Це за 230 км від Астани. Там була ополонка, і я у неї пірнала. Відчуття неймовірні!
- Оце вчинок! Лічені спортсмени, та й неспортсмени, знайдуть у собі сили пірнути у Хрещенську воду за мінусової температури. Я біля Південного мосту у Києві пірнав, людей було небагато. Це при тому, що у нас "лише" мінус десять було.
- Нічого, навіть у такий мороз треба зібратися, бо він розхолоджує.
- А ви вже знаєте, на який фільм підете у четвер?
- Ні, але хотілося б піти на фільм "Здрастуй, папа, новий рік". Кажуть, цікава комедія.
- А вам більше мелодрами подобаються, чи може фільми жахів?
- Ні, комедії. Жахи я не люблю, від кіно хочеться отримувати задоволення, розслабитися, посміятися, а не напружуватися.
- Ну, ось вам доведеться незабаром трохи напружитися у матчах за збірну. До речі, ваш статус у команді такий, що з вас беруть приклад. Звертаються за порадами?
- Я нікого не вчу і ставлю себе на одному рівні з усіма дівчатами. Якщо гравець звернеться, запитає, я обов'язково пораджу, а так самій нав'язуватися чи зауваження робити, такого немає.
- Якщо дивитися ваші фотографії з останніх матчів, скрізь добре виглядаєте. Зміна іміджу? Чому таке перевтілення?
- Дякую, приємно чути. Але я не знаю, чому. Може старше становлюся, більше уваги собі приділяю. Раніше за навчанням не було коли.
- Клуб у збірну без проблем відпускає?
- Поки що у листопаді було без проблем. Коли нас викликали, клуб навіть за два дні до зборів відпустив раніше, щоб ми встигли вдома побувати, побачитися з батьками, рідними. Як буде цього разу, я не можу нічого сказати. Ми приїдемо обов'язково на ці ігри (з Сербією вдома і Люксембургом на виїзді – ред.), але коли сааме, ще невідомо. На тренувальні збори можуть одразу не відпустити, але до матчу у Києві приїдемо точно.
- Найближчий матч – за лідерство у групі з Сербією. Яким може бути рецепт успіху у суперництві з сильним суперником?
- Скажу так: завжди поважаємо суперника, але нікого не боїмося. Будемо виходити зі стопроцентною налаштованістю на цю гру. Хоч і знаємо цього суперника. Бо ж дівчата минулого року з цим самим суперником перед Чемпіонатом Європи зустрічалися на турнірі. І рівна гра була. То ж, виходити, налаштовуватися лише на перемогу, на боротьбу, падати за кожним м'ячем. Знаєте? Як кажуть убиватися. Тільки такими зусиллями, грати за принципом "один за всіх, всі за одного". І тоді можна досягти бажаного. Важливо чути і розуміти установки тренерів, які вони ставитимуть завдання. І йти до цієї перемоги.
- Як може вплинути на результат підтримка трибун?
- Звісно, підтримка вболівальників дуже багато дає і має велике значення. Приємно грати, коли трибуни повні і за тебе вболівають. Тому запрошую усіх до Палацу спорту 20 лютого.
