Незважаючи на те, що на спеціальному брифінгу Зеленський спробував прояснити, які ж саме домовленості уклала Україна, його заяви лише спровокували ще більшу напругу в суспільстві.
Уже в ніч на 2 жовтня в центрі Києва та декількох інших міст, включаючи Львів і Харків, пройшли акції протесту під гаслами «Ні капітуляції».
А в інформаційному просторі брифінг Зеленського спровокував справжню бурю через побоювання щодо втілення в життя «московського» сценарію проведення виборів на Донбасі.
- Україні нав’язують простий сценарій: підписання формули, закон/амністія, вибори, визнання їх ОБСЄ „в цілому“, автономний статус, і ми „щасливі“ живемо з програним Донбасом під дистанційним керуванням з Москви. І це не лише про зовнішню політику, — узагальнив такі побоювання екс-посол України в ЄС Костянтин Єлісєєв.
НВ пояснює, чим саме викликана дискусія, та наводить головні запитання, які залишилися без відповідей після узгодження багатостраждальної формули Штайнмайєра.
Що ми знаємо зі слів Зеленського
Фактично формула Штайнмайєра — це зобов’язання, які бере на себе Україна, погодившись імплементувати їх у майбутній новий закон про особливий статус Донбасу (він ще не розроблений).
Текст цих домовленостей, за словами Зеленського, представляє собою «одне-два речення». Президент не оприлюднив їх офіційно, проте виклав так: «Тимчасовий закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей … починає діяти на постійній основі за умови, коли там відбудуться місцеві вибори, проведені відповідно до Конституції України та законодавства України, а також після публікації звіту ОБСЄ, що вибори пройшли за стандартами ОБСЄ та міжнародним стандартам демократичних виборів».
Остаточно формулу Штайнмайєра українська сторона погодила 1 жовтня в Мінську за підсумками засідання Тристоронньої контактної групи (ТКГ). При цьому документу, під яким стоять підписи всіх учасників ТКГ, не існує. За інформацією Європейської правди, ще 18 вересня в Мінську Київ категорично відмовився від варіанту, за якого підписи представника України і ставлеників маріонеткових проросійських «урядів» в Донецьку і Луганську стояли б поруч.
Зрештою кожна сторона ТКГ підтвердила свою згоду окремим листом на ім'я спецпредставника ОБСЄ Мартіна Сайдіка — про це 1 жовтня заявили і Зеленський, і Сайдік за підсумками засідання в Мінську.
При цьому Зеленський, виступаючи в той же вечір на брифінгу в Києві, на словах гарантував прихильність України таким вимогам:
- новий закон про особливий статус Донбасу парламент розроблятиме «у тісній співпраці та в публічному обговоренні із суспільством»;
- у цьому новому законі «не буде перейдено жодну червону лінію» (Зеленський не озвучив їх чітко);
- російські війська мають бути виведені до проведення виборів на Донбасі - за словами Зеленського, терміни будуть обговорюватися в «нормандському форматі». «Якщо там хтось буде, виборів не буде. Ми ніколи не підемо на те, щоб там проводити вибори, якщо там є військові», — підкреслив президент;
- виборів «під дулами кулеметів» в окремих районах Донецької і Луганської областей бути не може, вони мають пройти за українським законодавством.
Крім того, Зеленський дав зрозуміти, що узгодження формули Штайнмайєра стало усуненням «останніх перешкод для проведення зустрічі в нормандському форматі».
Про те, який вигляд має узгоджений Україною документ, аж до середнини дня 2 жовтня можна було судити лише за оприлюдненими в ЗМІ копіями. Потім текст, який у Мінську підписав представник України в ТГК Леонід Кучма, оприлюднила його прес-секретар Дарка Оліфер.
Які запитання про формулу Штайнмайєра залишилися без відповідей
Однак заяви Володимира Зеленського дали привід для хвилі громадського обурення та підозр у тому, що Київ фактично погодився на запропонований Москвою сценарій формальної легалізації т.зв. «Л/ДНР».
Три з п’яти парламентських фракцій — Європейська солідарність, Голос і Батьківщина — протягом декількох годин після брифінгу Зеленського висунули вимоги прояснити узгоджений текст формули Штайнмайєра, а також подальшу стратегію України щодо реалізації цих домовленостей. Фракції також ініціюють терміновий розгляд цієї теми в Раді і запрошення Зеленського до парламенту.
Десятки українських політиків, колишніх дипломатів, лідерів громадських організацій та журналістів озвучують схожі питання, відповідей на які вимагають від Зеленського і влади України.
- Формула Штайнмаєра не має жодного сенсу без того, щоб вона була вмонтована в план дій, тобто дорожню карту. […] Тобто запитань стало більше, ніж було. Суспільство буде вимагати на них відповідей. Таких, які не вирішують проблему окупації Донбасу за рахунок України, — написав Павло Клімкін, екс-глава МЗС України.
НВ узагальнило найголовніші з цих запитань.
1. Які зобов’язання бере на себе Росія?
З озвучених президентом тез незрозуміло, яка роль Росії як головного учасника війни в подальшому врегулюванні конфлікту на Донбасі. Чи залишиться Кремль не більше ніж посередником у переговорах, або ж візьме на себе відповідні зобов’язання з виведення військ, передачі Україні контролю над кордоном, виплати компенсацій за зруйнований Донбас?
В іншому випадку офіційний Київ — не суб'єкт, а лише об'єкт домовленостей, констатує Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі Опора (веде моніторинг виборів в Україні).
- Суб'єктність України починається там, де нашій стороні вдасться нав’язати зобов’язання іншій — РФ та відстояти власний законний інтерес. В формулі Ш. про останню ані слова, як і відсутня чітка позиція щодо безпекових передумов. Тепер ми відповідальні за політичний блок, але не маємо чітких гарантій про безпеку, чи кордон, — пише Айвазовська.
А президент Центру глобалістики Стратегія XXI Михайло Гончар констатував: «Росія тепер виключно посередник, ніякий не агресор, вона остаточно набула статусу такого ж посередника як Німеччина та Франція».
2. Як буде гарантовано контроль на кордоні з РФ та безпеку виборів?
Це питання в дискусії звучить найчастіше.
- Вільні і чесні вибори — це не тільки відсутність російських військ і техніки на окупованому Донбасі, — нагадує екс-глава МЗС України Павло Клімкін. — Це також повне роззброєння і забезпечення безпеки. Питання — ким, як та коли? Це повний контроль нами та/або міжнародною спільнотою над безпекою на всій території окупованого Донбасу і всій ділянці українсько-російського кордону. Це повна участь всіх українських ЗМІ та політичних партій. Це також участь тимчасово переміщених осіб. Це організація виборів нашою ЦВК, можливо спільно з міжнародною адміністрацією. Це функціонування українських судів і ще багато всього. Відповіді на всі ці питання мають бути чіткими і однозначними. Інакше легітимність цих виборів ніколи не буде визнана.
На питанні гарантій безпеки робить акцент і Костянтин Єлісєєв, колишній посол України в ЄС (2010−2015) і дипломатичний радник Петра Порошенка (2015−2019).
- Прийнявши формулу Штайнмайєра, українська влада фактично погодилася на російський сценарій виконання Мінських домовленостей. Відтепер перекреслено принцип „спочатку безпекові безпеки“. Плюс відкинуто дорожню карту імплементації Мінська, логіка якої була підтримана на нормандському саміті в 2016 році, — заявляє Єлісєєв.
За його словами, підписати формулу Штайнмайєра в нав’язаної редакції - «це припинити боротися і капітулювати».
- РФ постійно проштовхує ідею цього папірця. Для нас нічого не погоджено, поки все не погоджено. Плюс чітка дорожня карта. Спершу безпека, включаючи сталий і повний режим припинення вогню, — заявив Єлісєєв.
Якщо безпеку на Донбасі мають вже в найближчому майбутньому забезпечувати українські військові, то чи готові до цього вони психологічно після п’яти років війни з проросійськими бойовиками, ставить питання Ольга Решетилова, координатор правозахисної групи Медійна ініціатива за права людини.
- Чи готова армія і спецслужби (хоча б психологічно) нести службу на звільнених (інтегрованих, приєднаних — х/з, як це назвати) територіях? Ні, — переконана вона.
А п’ятий президент України Петро Порошенко переконаний що «жодні вибори не можуть бути визнані легітимними і такими, що відповідають вільному волевиявленню українських громадян», якщо «відкинути компонент безпеки», тобто забезпечення повного виведення російських окупаційних військ з української території і роззброєння незаконних збройних формувань.
Як не можна провести такі вибори, за його словами, і без повернення на Донбас тимчасово переміщених осіб.
Аналогічну заяву озвучила партія Голос та її лідер Святослав Вакарчук. У партії наголошують, що «будь-які вибори можливі лише за умови дотримання повної безпеки громадян».
- Безпека можлива тільки за умови повного контролю над кордоном. Якщо контролю над кордоном не буде, вибори не можна вважати ані демократичними, ані безпечними, ані вільними, навіть якщо такими їх назвуть міжнародні експерти, — йдеться в заяві Голосу.
3. Що означатиме формальне визнання виборів «в цілому» вільними за стандартами ОБСЄ?
У публічному просторі звучить чимало побоювань, що озвучений Зеленським план проведення та визнання місцевих виборів на Донбасі дуже схематична, щоб врахувати всю складність ситуації в ОРДЛО після п’яти років окупації Росією. А отже, існують ризики того, що навіть визнані «в цілому вільними» вибори фактично закріплять в легальному статусі сформовані Кремлем маріонеткові «адміністрації» в Донецькій і Луганській областях.
- Текст ми не бачили, але схоже, що вибори повинні бути В ЦІЛОМУ вільними і чесними. Тобто Росія їх зробить не вільними і не чесними. І взагалі не виборами, — побоюється Павло Клімкін.
Відкритим залишається і запитання про те, що буде з так званим «тимчасовим» особливим статусом Донбасу, якщо вибори НЕ визнають чесними. І чи не отримає в такому випадку Україна своє перманентне «тимчасове» Придністров'я.
- Задаю собі запитання, а якщо навіть дипломатично двозначною мовою ОБСЄ (в чому я дещо сумніваюсь) будуть вибори невизнані такими, що відповідають законодавству України та міжнародним стандартам, тимчасовий статус назавжди залишиться, але офіційно тимчасовим? А якщо вибори будуть не вільними, але результати пораховані чесно та без порушення процедур, то вони — законні? Який відсоток стандартів повинен бути дотриманий, щоб у діжці з медом була ложка дьогтю, а не навпаки? — пише Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі Опора.
4. Як вирішувати проблему з колаборантами і амністією на окупованих територіях?
Перед виборами в ОРДЛО Україні доведеться вирішити проблему того, хто може бути до них допущений і як чинити з особами, які співпрацювали з окупаційним режимом — а також кого слід до них відносити. І чи готова Україна погодитися на певний формат масової амністії?
- Влада сором’язливо мовчить ще й про амністію бойовикам, — пише співголова Європейської солідарності Ірина Геращенко.
А Ольга Решетилова, координатор правозахисної групи Медійна ініціатива за права людини ставить питання про те, «чи готова система правосуддя розслідувати і дати оцінку діяльності кожного громадянина, який залишався весь час на окупованій території?»
- Чи визначили ми законодавчо, хто такі колаборанти? Чи знаємо ми, що з ними робити? Ні. Чи провели ми суспільний діалог щодо того, яка міра відповідальності з нашої точки зору прийнятна для тих, хто брав участь в управлінні так званими республіками? Це має бути кримінальна чи політична відповідальність? Ми не знаємо, — констатує Решетілова.
5. Про які саме «червоні лінії» говорив Зеленський і коли Україна дізнається про подальшу стратегію?
Непрозорість узгодження формули Штайнмайєра, а головне — подальших кроків з боку України залишається однією з ключових претензій до нинішньої влади.
Серед тих, хто вимагає оприлюднити домовленості і прояснити стратегію Києва — лідер Батьківщини Юлія Тимошенко.
- Партія „Батьківщина“ вважає „формулу Штайнмаєра“ неприпустимою для України, а її підписання в Мінську — прямою загрозою національній безпеці, територіальній цілісності та суверенітету нашої країни. Ми звертаємося до президента з проханням терміново зібрати лідерів парламентських фракцій і детально пояснити, що підписано в Мінську та на які дії надана згода, — заявила Тимошенко.
Аналогічну заяву озвучив лідер Голосу Святослав Вакарчук.
- Ми вимагаємо від президента чітких і однозначних відповідей про те, яким чином українська команда буде відстоювати інтереси України на зустрічі «нормандської четвірки, — сказав Вакарчук, зазначивши, що після брифінгу Зеленського запитань залишається більше, ніж відповідей.
Також із закликом прояснити «червоні лінії» для України, про які заявив президент, виступив колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін.
- Я чую, що червоні лінії у питанні Донбасу залишаться недоторканими. Хочу ці червоні лінії побачити. Чітко і недвозначно сформульованими. Впевнений, що цього хоче все українське суспільство. Кожний українець має право знати, яку ціну і за що ми платимо, — написав Клімкін.
- Як ви вважаєте, громадяни України мають право побачити ці „одне-два речення“ щодо реалізації де-факто мирного договору, які сьогодні погодив Президент України? Особливо враховуючи, наскільки різнилося тлумачення так званої „формули Штайнмайєра“ сторонами та скільки запеклих суперечок було довкола неї усі ці роки, — зазначила правозахисниця Олександра Матвійчук.
