Ліна Фурманенко покинула курортний бізнес і виїхала з окупації, працювала посудомийкою, а через два роки відкрила власний заклад у столиці Латвії.
Історію землячки «Бердянськ 24» дізнався з інтерв’ю Ліни латвійському виданню «LSM+».
Життя до війни
До повномасштабного вторгнення жінка працювала в «Укртелекомі», а влітку приймала курортників на власній базі відпочинку. Життя жінки та її сім’ї було спокійним і налагодженим поки не прийшла війна.
«24 лютого, сама не знаю чому, рано-вранці прокинулася. Взяла до рук телефон і відразу мені трапилося повідомлення путіна, що він починає «спеціальну військову операцію». Буквально в цей момент все вуличне освітлення згасло, стало темно. І одразу ж поряд почали вибухати військовий аеродром та порт. Початок цієї так званої «операції» був просто в мене на очах», – згадала бердянка.
Ліна розповідає, що на початку окупації згадувала розповіді своєї бабусі про голод під час Другої світової. Тоді вона раділа, що їй не доведеться прожити те саме.
«Моя донька мала отримувати диплом у музичній школі. Вона єдина того року закінчила з відзнакою. Планувалося велике свято, ми заздалегідь придбали гарну сукню. А в результаті майже перебіжками ми з донькою дісталися музичної школи. Через маленьку щілинку в дверях директор школи перевірив, чи це ми і потім у самій школі їй вручили цей диплом. За логікою самого путіна, він звільнив мою доньку від довгоочікуваної та значущої у її житті урочистості. Мене та чоловіка від роботи, а всю нашу сім’ю від дому, налагодженого побуту та ясного майбутнього», – перераховує Ліна.

Спогади про окупацію та допомога колегам
Жінка поділилася, що сумує за морем. Каже, що майно поки не відібрали, «але ніхто не знає, що буде завтра».
«Будиночки, сауна, джакузі – це моя база відпочинку та мій улюблений будинок, все залишилося в Бердянську. Там ніхто не живе і ніхто, дякувати Богові, це собі не забрав. У місті зараз багато «немісцевих». Ліна підтримує контакт із проукраїнськими сусідами, аби хоча б віддалено розуміти, що відбувається вдома. Нова «влада» відібрала все, що було в центрі Бердянська. Її база відпочинку знаходиться на околиці», – розповіла бердянка.
Жінка згадала як приймала вдома укртелекомівських колег із Маріуполя, яким вдалося вирватися з блокади.
«Було дві машини, одна без лобового скла, посічена осколками, побита. За кермом хлопець замурзаний і закутаний у все, що можна – хустки, куртки, шарфи. На задньому сидінні його дружина з тримісячним немовлям. Скільки ж болю та розпачу було в їхніх очах! У другій машині сімейна пара. Обидва лікарі. Жінка мала якусь складну хворобу, без медичної допомоги вона згасала. У Бердянську, в лікарні їй також мало чим могли допомогти – нічим і нікому. Вона померла», – розповіла Ліна.
Бердянка зазначила, що виїзд з окупації був складним – чотирнадцять годин і щонайменше двадцять російських блокпостів.
«Основний шлях прострілювався. І ми обрали другорядні дороги. Але й вони були усіяні мінами. Такі я тільки в кіно бачила – млинці такі пам’ятаєте? Проїхали. Коли побачили наш блок-пост, впізнали його за нашим прапором… як же я плакала від щастя! Що ми доїхали, що всі живі, що ми нарешті серед своїх!», – наголосила Ліна.

Від найму до власниці закладу
Ліна з сім’єю приїхала до Латвії в травні 2022 року. Каже, їхала на три місяці, а залишилася на три роки. Донька Ліни у перший рік війни онлайн закінчила українську школу та повернулася до Києва вчитися на медика.
«Це була її мрія», – усміхається Ліна. – Життя навчило, що майно та речі не головне. Одного разу я їх уже покинула. Тому я ними не обростаю. Головне твоя родина. Живу тут і зараз», – підсумувала Ліна.
Спочатку Ліна влаштувалася на роботу в кав’ярню – мила посуд. Два роки тому вона відкрила власний заклад з красномовною назвою «Борщ у старій Ризі». Кав’ярня розташована в будівлі головного радіо Латвії. Відвідувачі в виключно працівники та гості ефірів.
«Дізналася, що проходить конкурс на оренду саме цього місця, вирішила, що братиму участь. Прийшла, подивилася, мені сподобалося. Вказала суму, за яку готова була орендувати тут площу й так виграла», – усміхається Ліна.
За словами жінки, найскладніше у відкритті власного закладу було підготувати документи. Ліні довелося вивчати все з початку.
«У Латвії все суворо, на всі потрібні дозволи та узгодження. Все має відповідати закону. При цьому деякі питання вирішуються довше, ніж в Україні – є встановлений проміжок часу і тобі просто треба почекати. Раніше отримати дозвіл не вдасться. А це все час. Це не погано – це інакше. І до цього треба звикнути. Іноземцю — і українці не виняток — набагато складніше проходити цей шлях: «Ти береш і робиш, і як би собі говориш — ну, ще два кроки!», – пояснює Ліна.
На Домській площі Риги можна скуштувати улюблені українські страви: борщ, вареники, банош та, як обіцяє рекламна вивіска, «Київський торт». Над стійкою прапори Латвії та України, а на столиках жовто-блакитні серветки. За словами Ліни, відвідувачі, а це виключно працівники та гості радіо, ставляться до українського вайбу в закладі дуже доброзичливо.