Окупанти поки що впевнено витісняють корінне населення Північного Приазов’я. Мова навіть не про людей, які вимушено поїхали із захопленого рашистами міста. Місцеві ватні фанати кремлівського режиму також помічають, що Бердянськ впевнено прямує до образу Північного Кавказу чи Середньої Азії.
Тувінці, чеченці, буряти, дагестанці – такий він «руський мір». До речі, як в улюбленій бердянськими «совками» москві, де росіяни не дуже то й почувають себе господарями. Адже південні національні меншини в самій «златоглавій» із азартом ганяють та при кожній можливості фізично виховують «титульну націю».
Така ж історія до повернення в місто ЗСУ очікує і на бердянців. Як не печально це визнавати. І неважливо: кликали ці люди путіна чи не просили їх визволяти від злих українців? Притискатимуть «наші бородаті мальчікі» всіх без винятку.
Отож, хто воює, хто будує, а хто просто вирішив поміняти аул на курортне місто на півдні України. За підрахунками «Спротиву», більше 100 тис тільки азіатів вже переселилися на захоплені рашистами землі. Кавказців, думаємо, не менше. І, очевидно, що далі ця тенденція ставатиме все очевиднішою.
Причому в довоєнний період в Бердянську за часів незалежної України ми не можемо пригадати жодного пам’ятного міжетнічного конфлікту. Представники всіх вищезазначених націй могли спокійно сюди приїздити, відпочивати, працювати, залишатися жити. І для цього не потрібного було брати в руки зброю і когось вбивати.
Можна було і без «руського міру».
