Хлопцям було всього по 16 років, але вони вже стали частиною спротиву.
Історія їхнього вбивства страшна, але ще страшніше забути, що це сталося. Забути, що росіяни переслідують, катують і вбивають навіть дітей. Забути, що окупація – це не просто прапор на адмінбудівлі, це терор, смерть, життя під постійним страхом.
Ми маємо пам’ятати Тіграна і Микиту не лише як жертв, а як приклад сміливості, гідності й внутрішньої свободи.
Наша з вами відповідальність – зберігати ці імена, розповідати про них, не давати їм зникнути в потоці новин, бо ці імена варті памʼяті і справедливості.