Ключі, фото і мушлі. Що бердянці зберігають як нагадування про дім – опитування

Ми зібрали відповіді бердянців на запитання «Чи є у вас предмет, який нагадує дім та підтримує вас?». Ключі стали найпоширенішою відповіддю серед тих, хто виїхав з міста.

Ключі як символ дому

Вони маленькі, їх легко взяти з собою, але значення, яке в них вкладають власники, величезне. Для багатьох ключ – це символ надії на повернення. З іншого ж боку, саме ключ нагадує про те, що дім втрачено.

«Є ключі. Але я точно знаю, що ніколи ними не відчиню двері своєї домівки», – зізнається одна з мешканок.

Дехто береже не один ключ, а цілу в’язку – від квартири, дачі, гаража тощо.

Фотографії

Фотографії, на відміну від ключів, не відкриють дверей, але вони відкривають пам’ять.

Багато хто взяв із собою фотоальбоми, знімки у рамках чи хоча б кілька фотографій, збережених у телефоні.

«Документи на майно, футболка з дому і один фотоальбом, а більше нічого і не взяли», – розповідає бердянка.

Є ті, хто вивіз цілі колекції – пейзажі міста, фото з набережної, світлини родини на фоні моря. Інші зберегли лише кілька випадкових кадрів, але й вони стали найціннішим, що залишилося.

І тепер для багатьох це єдиний спосіб «повернутися» додому, бодай подумки.

Морські сувеніри

Бердянське море для місцевих завжди було частиною життя, тож багато хто зберіг його у вигляді маленьких сувенірів.

Хтось вивіз камінці з пляжу – гладенькі, нагріті сонцем, які тепер лежать на столі в новому домі й нагадують про спокійні дні. Хтось береже мушлю, яку колись підняв під час прогулянки з дітьми.

Є й сувеніри – дерев’яні яхти з написом «Бердянськ», магніти, декоративні пляшечки з піском. Ці предмети ніби переносять власників назад до набережної, шуму хвиль і запаху солоної води.

Ікони та родинні обереги

Серед відповідей часто згадували ікони, маленькі образки, які можна покласти в кишеню чи тримати біля ліжка. Для когось це захист, для когось пам’ять про рідних

«Іконка Божої Матері» – пише читачка.

Інші зберігають особливі реліквії, наприклад, паперову іконку, яку подарувала мама ще за життя. Є ті, хто носить з собою хрестик або ладанку – як оберіг, що допомагає пережити розлуку з домом.

Ці речі нагадують, що навіть коли фізично ти далеко, духовний зв’язок з домом і близькими не зникає.

Одяг і особисті речі

Часто цінними стають зовсім звичайні речі, ті, що пов’язані з особливими моментами чи людьми. Рукавички мами, літній сарафан, у якому ходили на море, светр, подарований другом, чи навіть старі шкарпетки, які досі носять, – усе це зберігає тепло рук і запах рідного дому.

Для стороннього спостерігача ці речі можуть бути нічого не вартими, але для власника вони частина життя, якого більше немає.

Побутові дрібниці

Деякі предмети важко віднести до категорії сентиментальних, але вони мають особливу цінність для своїх власників.

Турка для кави, з якої ранок завжди починався вдома. Хліб, куплений в окупації, який зберігають як нагадування про той день. Посуд, подарований на новосілля, чи сувеніри з рідних кафе.

Ці речі нагадують не лише про місце, а й про спосіб життя, який був до війни. Вони створюють відчуття продовження історії, навіть у новому домі, за сотні кілометрів від рідного міста.

Кожен із цих предметів – чи то ключ, фото, мушля, іконка, чи звичайна турка для кави – це більше, ніж річ. Це матеріальна форма пам’яті, спосіб утримати зв’язок із тим, що залишилося в минулому.