«Залишитися не можна поїхати». Чи думали бердянці виїхати за кордон – опитування

Це питання редакція «Бердянськ 24» поставила своїм читачам у соцмережах. Частина відповіла «так», частина – «ніколи». А дехто так і не визначився досі. Публікуємо добірку відповідей, якими поділились наші земляки.

Думали і виїхали

Частина бердянців зізнається, що думки про виїзд були. І не лише думки, а й дії,

«Через місяць виїхала з дітьми, навіть не думала ні про що», – пише жінка.

Інша дописувачка ділиться:

«Живу 25 років у Європі. На пенсії зібралась повертатися в Бердянськ. Тепер подала на громадянство».

Тобто, плани змінюються не лише в тих, хто щойно виїхав. Навіть ті, хто роками жив за межами України, переосмислюють повернення додому.

Виїхали, але повернулись

Є ті, хто таки виїжджав, але жити за кордоном не зміг.

«Мені вистачило закордону – рік там прожила. Тепер з України нікуди», – лаконічна відповідь жінки, яка спробувала, але не вкоренилась.

Наступний коментар чоловіка, який відчуває, що інші країни не його середовище. Мова не про політику чи документи, а про чужий менталітет.

«Я виїжджав із 2022 року за кордон разів 20. Але більш ніж на добу мене не вистачає – їжа не така, закони не мої. Рибу не половиш, гриби не позбираєш, у лісі палатку не поставиш».

Ті, хто не планує

Це окремий пласт, ті, хто не лише не виїхав, а й не розглядає таку можливість взагалі.

«Ніколи. Бердянськ мій дім і я чекаю звільнення», – пише одна з учасниць опитування.

«Наша сім’я залишилася. За переїзд за кордон навіть питання не піднімали», – додає інша.

«Україна велика. То чому за кордон? Виїхали в перший день, але живемо в нашій країні і чекаємо скорішого миру».

Для когось важливо залишитися хоча б у межах України. Виїзд за межі – це вже перетин, на який не всі готові.

Не хочу бути біженцем

Окрема тема – страх не за майбутнє, а за втрату ідентичності та статусу.

«А квартиру куди? І житло залишити, і біженцем стати?»

На це коментаторка відповідає різко:

«Серйозно? Залишитися в окупації, ризикувати життям дітей тільки щоб не стати біженкою? Це не про любов до дому, це про страх щось втратити – навіть ціною безпеки. Хай краще буде втрачена квартира, ніж втрачена дитина. Лише глухе серце цього не розуміє».

«А як жити – під гімн рашки?»

Один чоловік ділиться, що йому 70, пенсія маленька, на роботу не беруть. Виїзд за кордон у такому віці – це питання виживання.

«Хто мене буде годувати? Ви?»

«А як жити – під гімн рашки?» – відповідають йому.

Одні поїхали й повернулися. Інші ніколи не планували залишати Україну, але всі вони бердянці. Всі мають свою правду, але прагнуть лише одного – повернусь в український Бердянськ, виїзжати з якого проти своєї волі ніхто не збирався.