Координати дому на серці. Як мистецтво об’єднує бердянців – думка художниці 

«Бердянський код» – це рубрика про людей, які своєю діяльністю стають магнітами для бердянців у всьому світі. Ми досліджуємо, як через творчість, бізнес чи соціальні ініціативи наші земляки зберігають спільну ідентичність та не дають місту зникнути з мапи пам’яті. Перша експертка проєкту – художниця Марія Юдіна. Вона на власному досвіді довела, що правильно обраний символ може стати пізнавальним знаком, що об’єднує бердянців де б вони не були.

Творчість як маніфест проти забуття

Коли місто опиняється в окупації, найбільша небезпека – це не лише фізична відстань, а й інформаційна тиша. Саме тому Марія Юдіна з перших днів повномасштабного вторгнення зробила ставку на «гучне» мистецтво. Перебуваючи в Києві під обстрілами, вона зрозуміла: творчість має стати інструментом боротьби за те, щоб про Бердянськ пам’ятати не як про черговий рядок у військових зведеннях, а як про живе, тепле морське місто.

Марія Юдіна – художниця

Мені хотілося, щоб про наше маленьке містечко згадували якомога більше. Чим більше воно на слуху, тим сильнішою стає наша внутрішня сила єднання. Я хотіла, щоб воно назавжди залишилося в серці, – ділиться Марія.

Пошуки ідеальної форми почалися зі статуеток у формі легендарного бердянського бичка, керамічних альтанок та маяків–світильників. Проте художниця швидко зіткнулася з викликами: крихкий хендмейд важко передати за кордон. Так виникла ідея трансформації: мистецтво має бути мобільним.

Одяг та аксесуари

Мистецтво по-справжньому об’єднує громаду тоді, коли воно виходить за межі галерей і стає частиною щоденного життя. Марія перетворила декор на те, що можна носити буквально «біля серця» – так з’явилися її відомі худі та футболки.

Цю ж хвилю підхопила і редакція «Бердянськ 24», створивши власну лінійку оригінального авторського мерчу. Аксесуари від редакції стали тими самими секретними кодами, за якими ми впізнаємо своїх:

  • Хустини – ніжна згадка про азовські заходи сонця, що огортає плечі теплом рідного міста.
  • Шопери – маніфест ідентичності, який бердянці гордо несуть вулицями Праги, Львова чи Києва.
  • Піни та патчі – маленькі металеві «маячки» та шеврони на наплічниках, що змушують серце битися швидше, коли бачиш такий самий знак у натовпі.

Статуетка – це круто, але вона стоїть вдома. А мерч ти можеш носити постійно. Це те, що зігріває в еміграції та заявляє світу про те, хто ти є, – каже експертка.

Код зшитий ниткою

Одним із найпотужніших елементів «Бердянського коду» стали цифри. На виробах Марії часто вишиті географічні координати міста. Для сторонньої людини – це просто набір знаків. Для бердянця – це точна адреса дитинства.

Не всі знають наші координати напам’ять, але люди впізнають їх миттєво. Це створює ефект нитки, яка зшиває нас у єдине ціле, – розповідає Марія.

Художниця згадує, як на День міста у Києві сотні бердянців, які ніколи не бачилися раніше, миттєво знаходили одне одного саме завдяки цим символам. Мистецтво та спільні проєкти дали їм легітимний привід підійти, обійнятися та відчути силу спільноти.

Чому символи гріють душу?

Війна змінила наше сприйняття. Те, що раніше здавалося сувеніром, сьогодні набуло сакрального змісту. Марія впевнена: ми починаємо по-справжньому цінувати коріння, коли його намагаються вирвати.

Зараз людям потрібно щось для підтримки менталочки. Хтось запитає: «Нащо мерч, коли немає світла?». Але саме ці дрібнички допомагають триматися. Якщо в мене в душі море – я буду малювати море, – зізнається художниця.

Мистецтво Марії Юдіної та ініціативи на кшталт мерчу «Бердянськ 24» – це доказ того, що місто неможливо окупувати в головах. Поки ми носимо координати міста на одязі чи патчі на рюкзаках, місто живе скрізь, де є хоча б один бердянець. І головна мета цього коду – дочекатися дня, коли всі ми в цих самих футболках і хустинах зберемося для спільного фото на вільному бердянському пляжі.