«Крок за кроком у нове життя» – історія бердянки про те, як проста звичка допомогла їй знову повірити у себе.

Раніше моє життя було зовсім іншим.
Я постійно була серед людей: зустрічі, вечірки, плани на вихідні, розписані наперед. Друзі, родина, знайомі — довкола завжди хтось був.
Я жила швидко, активно, на повних обертах.

А потім усе змінилося. Війна розкидала нас у різні боки: хтось виїхав за кордон, хтось залишився в окупації, хтось — просто зник з мого життя.
Я опинилася в іншому місті сама. Усе навколо було новим і чужим.

Дні зливалися у сірий потік: робота онлайн, тиша в квартирі, вечеря наодинці, нескінченні вечори без розмов і сміху.
Я закрилася в собі. Мені здавалося, що моє життя зупинилося.

У якийсь момент я відчула: так далі не можна. Потрібно щось вирішувати, кудись рухатись. Але рухатись — не було куди.
Тоді одного ранку я просто взула кросівки й побігла.

Я ніколи не робила цього раніше. Перші кроки давалися дуже важко:
важко дихати, важко рухатись, важко повірити, що в цьому взагалі
є якийсь сенс.
Але з кожним днем ставало легше.
І дихати.
І рухатись.
І вірити.

Тепер біг — моя щоденна звичка. Я люблю відкривати нові маршрути, знайомитись з вуличками, розглядати людей. А іноді навіть упізнавати знайомі обличчя і вітатись.
Біг повернув мене в ритм життя.

У місці, де я залишилася сама, він щодня нагадує мені просту річ:
я можу рухатись уперед.
Крок за кроком.