Мінні поля, робота та побут українських військових, знайомі обличчя з непохитною вірою у звільнення рідного міста. Класний контент від журналістів «Громадського».
«Усі чекають, рахують, скільки пацани пройшли за день, а там навіть (на) десять-двадцять метрів може бути декілька трупів наших пацанів», – розповідає про контрнаступ «Папай» головний сержант 501-го окремого батальйону морської піхоти. Він повторює вже відому фразу головнокомандувача про те, що контрнаступ – це не шоу, і нагадує про ціну, яка стоїть за кожною звільненою посадкою.
Його батальйон у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського бере участь у контрнаступі на Бердянському напрямку. Це символічно, адже 501-й батальйон, відновлений після сумнозвісних подій у Маріуполі, до вторгнення базувався саме в Бердянську.
Бердянськ – як «та посадка», каже командир танкової роти «Компас», який показує рукою на горизонт. «Ви її бачите, а підете пішки й за такої спеки (буде) дуже тяжко дійти», – говорить «Компас». Українські військові найчастіше говорять про замінування, як головну перешкоду, що сповільнює наступ. Але росіяни попри те, що чекали атаки, теж стикаються з проблемами. «Тут у них із логістикою тяжче. Ми постійно розбиваємо їхні склади. Хаймарси працюють, все працює. Ворога тут розйобує нормально. Бували дні, коли вони просто мовчали», – розповідає командир групи БПЛА «Вульф».
