«Поки я готую за її записами, вона поруч». Бердянка про бабусю, розлуку і сімейну пам’ять

Люба порається на кухні з величезним пирогом, який вона приготувала для своєї родини. У повітрі змішуються запахи стиглих яблук, пряної кориці та солодкої ванілі, але головний інгредієнт тут – секретний. Його знає лише вона, а до неї його єдиною власницею була бабуся – Олена Олександрівна. Цей аромат миттєво переносить Любу на двадцять років назад, у затишну бердянську кухню, де такий самий пиріг був символом безпеки та любові.

«Вона діставала з дальньої шафи книжку, де красивим почерком було акуратно виведено кожну літеру. Це дійсно була Книга у твердій палітурці. Бабусі її подарувала мама ще на повноліття. Тоді вона відкрила її і розгубилася, бо сторінки були порожніми. Але мама сказала: «Це не просто книга, це твій головний літопис. Ти сама вирішиш, що саме в ній писати», – розповідає Люба.

Олена Олександрівна вирішила писати там рецепти. Чому саме їх, а не мемуари чи вірші? Бо з самого дитинства вона мала справжню пристрасть до кулінарії. У свою книгу вона записувала лише те, що любила понад усе. Пройшло більше ніж 50 років, а жінка ніколи не залишала цей записник без нагляду.

«Моя бабуся знала стільки рецептів, скільки не знав жоден шеф-кухар у місті. Більшість із них були авторськими, вистражданими та доведеними до ідеалу. Колись у неї навіть намагалися викупити один секретний рецепт за великі гроші, але вона відмовила. Сказала, що залишить ці таємниці тільки для своїх онуків».

Так і сталося. Любов до кулінарії передалася Любі в спадок. Після 2022 року вона стала шеф-кухарем у відомому львівському ресторані. Жінка ввела кілька страв із бабусиної книги в меню, але головні секрети інгредієнтів так і не видала – вони занадто інтимні, щоб стати спільним надбанням.

«Справа в тому, що коли я відкриваю ці засмальцьовані сторінки, я ніби зшиваю наше розірване життя. Бабуся залишилася в окупації, між нами сотні блокпостів та чотири роки розлуки, але цей запах яблук та кориці у нас один на двох. Ця книга об’єднує нашу родину краще за будь-який зв’язок. Поки я готую за її записами, я відчуваю її тепло поруч».

Можна втратити будинок на березі моря, але неможливо відібрати смак дитинства, який дбайливо записаний рукою рідної людини. Поки Люба пече свої пироги у Львові, а Олена Олександрівна чекає на зустріч у Бердянську, їхній спільний світ залишається незворушним.

Читайте також

«Це мій п’ятий переїзд. І щоразу я думаю: наступний – точно додому». Бердянка Катерина – про війну, кохання і життя між валізами.