«Не впізнала ні по обличчю, ні по ході». З полону повернувся військовий з Бердянщини Владислав Столяров

3 роки і 23 дні пробув у російському полоні двадцятидворічний військовослужбовець із Житомирщини Владислав Столяров, водій-механік 501-го окремого батальйону морської піхоти. 19 квітня 2025 року в рамках обміну військовополоненими його повернули в Україну.

«В Таганрозі військовополоненим українцям було найважче»

Владислав Столяров народився у селі Салтичія Бердянського району. У 18 років, у жовтні 2021 року, він підписав контракт з ЗСУ – був водієм-механіком 501-го окремого батальйону морської піхоти. Брав участь у бойових діях на Донеччині, обороняв Маріуполь і село Широкине. Владислав потрапив у російський полон через зелений коридор 4 квітня 2022 року. Про це «Бердянськ 24» дізналися матеріалу «Суспільне Житомир».

«Спочатку ми були на Сартані. Потім нас погрузили на автозаки, і ми поїхали на Оленівку. Там ми були до середини квітня. Потім нас відправили в Таганрог. Там ми були тиждень, на Кашин, Тверська область. Там пробули два з половиною роки, і потім була Мордовія. Я там був до кінця», – розказав Владислав.

Владислав Столяров (Фото: надала Суспільному Євгенія Столярова)

Захисник розповів кореспондентам Суспільного, що на початку квітня 2025 року в камеру, де він знаходився, тюремний наглядач приніс станок для гоління.

«Ми в камері помилилися, поголилися, і ввечері мене забрали, переодягнули, посадили в машину. Ми десь добу їхали. Мені здається, що у Москву. Нас посадили у літак і ми прилетіли у Білорусь. Там ми сіли в автобус. Нам дали поїсти і ми поїхали на кордон з Черніговом. Ми довго там чекали, а потім наші приїхали і нас забрали. Я думав, що знову їду на нове місце і все», — розказав Владислав Столяров.

Мама військовослужбовця Валентина Столярова, розповіла, що після того, як син потрапив у полон, вона з донькою Євгенією 17 квітня виїхала з рідного села Салтичія до Романівської громади на Житомирщину. Жінка розказала, що зі слів Владислава, у колонії в Таганрозі військовополоненим українцям було найважче.

«Це сама страшна колонія. Її хлопці всі бояться. Дуже бояться. Саме головне зараз нам Владика на ноги поставити. Він поламаний від шиї і до самісіньких пальців ніг. У нього серце вночі працює сильніше, ніж вдень. У нього серце просто не відпочиває, немає відпочинку», — розказала Валентина Столярова.

Впізнала сина по очах

Мати Владислава розказала, що знала про обмін. З 18 на 19 квітня жінка запалила свічку і молилася, щоб сина повернули. За її словами, обмін був такий довгий, що їй здалося, що він ніколи не закінчиться.

«Мені дзвонять з координаційного штабу і питають: “Владислав Столяров, хто вам?”. Я кажу: “Син”. Його міняли, я не могла повірити. Ми на фотографіях його не могли найти. Він такий худесенький був — 50 кілограмів. Ріст малесенький. Він такий був білий-білий, як стіна», — розповіла Валентина Столярова.

Валентина розповіла кореспондентам Суспільного, що о дев’ятій вечора 19 квітня Владислав їй зателефонував.

«Він каже: «Мамо, я в Україні. Я ж тобі казав, що я повернуся!» — розказала Валентина Столярова.

За словами матері військовослужбовця, під час обміну сина вона не впізнала. Тільки коли він підійшов майже впритул, жінка впізнала його по очах.

«Я так на хлопців дивлюся і думаю: де ж Владик, що його так довго не має. Я ж його у будь-якому випадку впізнаю, навіть за ходою. Ви знаєте, я його не впізнала: ні по обличчю, не по ході, нічого. Він до мене майже впритул підійшов, піднімає очі, і я його по очах впізнала. По його очах зелених, таких глибоких», — розповіла пані Валентина.

Реабілітація на плани на майбутнє

Зараз Владислав проходить реабілітацію. В один з вихідних днів у Романові він познайомився з дівчиною і закохався.

«Мені стало легше. Я вже не так сильно депресую. Є з ким побалакати, подурачитися. Вона дуже добра дівчина, бойова», — розповів військовослужбовець.

Двадцятидворічна Дар’я Слободенюк розповіла кореспондентам Суспільного, що закохалася у Владислава з першого погляду. За словами дівчини, зараз для неї важливо, щоб Владислав одужав.

«Я хочу насамперед знати кожний його крок. Тобто, він де кудись там і мені потрібно це все знати. Так само і в лікарні. Я хочу знати, що з ним. Хоч він мені говорить: навіщо тобі знати про моє здоров’я. Я кажу, що мені це важливо, мені з цим жити, я хочу далі бути з тобою. Це дуже важливо для мене. І скільки буде у мене сил, я буду його підтримувати», — розповіла Дар’я Слободенюк.

Після реабілітації Владислава пара планує одружитися і поїхати за кордон.

«Спочатку вилікуюсь, а потім поїду за кордон і там буду жити. Хочу допомагати військовим: машини їм перевозити через кордон», — розповів Владислав Столяров.

За словами Євгенії Столярової, сестри Владислава Столярова, головне, щоб брат був щасливим.