Що для бердянців було найважчим в побуті після виїзду з окупації – опитування

Редакція «Бердянськ 24» запитала в містян, що для них виявилось найважчим у побуті після виїзду? І отримали не просто відповіді, а хроніку втрат

Перше, що зникає – це відчуття дому. Люди можуть місяцями жити в новому місці, але не відчувати його своїм. Навіть купити щось, скажімо, чашку чи тарілку здається зрадою. Бо все це вже було вдома, у рідній квартирі, яка тепер недосяжна.

«Змусити себе купити те, що вже є вдома» – пише одна з читачок.

Нове житло не стає своїм, навіть коли там чисто, зручно і тепло, бо воно чуже. В такому житлі немає головного – пам`яті.

«Звикнути до чужої оселі і називати це домом» – ділиться відповіддю ще один коментатор.

Ще однин переселенець пише болісний коментар, який підкреслює її відчуття дому, а точніше його відсутність.

«Змиритись із думкою, що ти бомж»

Хтось рятується через предмети. Купує магнітики, брелоки, значки з написом «Бердянськ». Це наче доказ: дім був. І ти маєш право сумувати.

«Купуєш те, що залишилось дома, та різні нагадування: значки, магнітики, де є Бердянськ»

Ще одна бердянка пише, що важко було звикати до відстаней. В Бердянську до роботи пішки йшла 15 хв, а у великому місті це займає годину, а то й більше.

«Важко було звикати до іншого медичного обслуговування, знову довелось шукати лікарів, відновлювати карту. Не вистачало кухонного приладдя, доводилось майже все купувати» – додає жінка.

Є й інший вимір побуту, той, у якому ти мусиш усе робити сам. Особливо коли чоловік на фронті, а на тобі діти, робота і нове життя, яке треба будувати з нуля.

«Все робити самій, поки чоловік на службі» – пише бердянка.

Навіть ті, хто переїхав у межах України, зіштовхнулись із цілим каскадом складностей: оформити документи, знайти лікаря, школу, нормальну роботу, гідне житло.

«Навіть переїзд у межах країни додає складнощів. Оформлення документів, сімейний лікар, дитині знайти гарну школу та роботу, яка дозволить знімати житло, налагодити зв’язки» – ділиться читачка.