«Спочатку сусіди розказували, як до двору підганяли машини і вантажили в них все наше добро. Серед якого – навіть кухонні шафки з приправами»

Ця історія могла б бути смішною, аби не була таким гірким досвідом наших земляків. 
А ще – аби так чесно і яскраво не показувала справжню суть тих, хто прийшов нас «звільняти»

Владислав – мешканець одного з сіл Бердянського району. Після багатьох місяців окупації він залишив будинок, господарство, землю і виїхав з родиною на підконтрольну територію. Проте за рідним селом і домом сумував, тому зв’язок з сусідами підтримував. І що відбувалось вдома знав.

«Якось до нас в село заїхала чергова «порція» російських військових. Традиційно, провели рейд, перевірили де є пусті хати і почали туди заселятись. Наша хата пустувала не довго, була з усіма комунікаціями, а отже – перша на заселення. Заїхала туди група російських солдат.

Спочатку сусіди розказували, як до двору підганяли машини і вантажили в них все наше добро. Серед якого – навіть кухонні шафки з приправами.

Коли, мабуть, виносити було нічого, «вояки» зайнялись своїм традиційним заняттям – пили. При цьому періодично заходячи в місцевий магазин, аби поповнити запаси закуски й солоних огірків. Чим дуже дивували місцевих – бо купляли за гроші. А в нас же вдома повний підвал різних закруток стояв.

То, мабуть, порядні попались, не беруть чуже – вирішили люди (історію з повними машинами нашого добра швидко забули).

Так, «погостювавши» деякий час, окупанти поїхали далі. Через декілька днів сусід вирішив перевірити наше подвір’я, позакривати хвіртки і двері.
Спустився в підвал і здивувався – бо дійсно вся закрутка стояла на полицях. А вже коли вертався побачив, що всі бутлі з вином і наливками, які стояли на сходах – пусті.
Випили все, що там стояло, до краплі.

То я собі й думаю – то вони до підвалу і не дійшли. Ото найголовніше на сходах побачили і все. 
Бо в яку хату до людей не заселялись, все їм невтямки було – а як це в них такий садок великий, а що це в них худоби стільки, а чого так того багато, а те звідки.

Те, що для нашого селянина – звичайне господарство, для них – захмарне шикування. Бо не вміють ні набути такого, ні дбати. Тільки вкрасти і відібрати розуму вистачає. Але й то все згорає. Бо навіть вкрадені поля самі себе не засіють і наливка сама себе не зробить. 
На все те ще голова і руки роботящі треба. 
А там такого нема».

P.S. Всі імена героїв наших публікацій змінено задля їхньої безпеки.