Відео про бердянців

«У мене все добре», – цю фразу Сергій казав мамі – пані Людмилі, аби вона не переживала.

Наш герой провів рік у російській неволі, а сьогодні вже три роки як будує своє життя у столиці. Це матеріал про те, що адаптація не означає стерти з пам’яті все пережите, а вміння зробити свій біль частиною досвіду, над яким можна навіть посміятися. Ми розібрали кейс успішного повернення до цивільного життя, де є місце для планів, спокою та незламного зв’язку з рідним Бердянськом, який завжди залишається в серці.

Для тих, хто виріс у Бердянську, море – це не просто краєвид, а внутрішня опора. Юлія переїхала до Вінниці, рятуючись від війни, але так і не змогла звикнути до тиші без шуму хвиль. Це історія про те, як звуки моря в навушниках, басейн та поїздки до Одеси стали для неї способом зберегти зв’язок із домом і не зламатися на новому місці.

Юлія - художниця-аматорка, картини якої залишились в окупації. Дівчині й досі це болить, бо в кожну роботу вона вкладала частину себе.

Бердянка Катерина за час повномасштабного вторгнення разом з чоловіком поміняла кілька міст, а зараз живе в Києві. Місто для неї надто велике та шумне, але воно дало можливості - нові знайомства та друзі, робота та клієнти. Та все ж в серці живе віра, що одного дня вона повернеться в гості до Бердянська та знову побачить море, якого їй дуже не вистачає.

Для багатьох українців втрата дому стала найтяжчим випробуванням, і Олеся Луніна не виняток. Як і більшість мешканців окупованого Бердянська, вона була змушена покинути рідні стіни й шукати себе на нових дорогах. За чотири роки великої війни географія її життя змінювалася п’ять разів. Олеся навіть намагалася розпочати все з чистого аркуша в Польщі, проте поклик серця виявився сильнішим – вона повернулася в Україну, щоб бути поруч із чоловіком, який став на захист держави.

Тетяна Сербінова відкрила школу англійської в Бердянську, де в неї працювало 4 людини, нині ця кількість зросла до 18. Каже, що зараз англійська стала користуватися більшим попитом, адже тисячі українців виїхало за кордон і мова підвищує шанси адаптуватися в новому середовищі.

В свої 19 років бердянець Арсеній Лісіхун вже викладає історію в школі, мріє стати політологом та впливати на політичне життя країни. Хлопець також прагне, щоб основи політології викладали в школі. Він вірить, що ми самі можемо впливати на хід історії та сподівається, що цього разу українці переможуть російську навалу. І колись обов`язково повернемо собі Бердянськ, та лише дипломатичним шляхом. Детальніше про Арсенія дивіться в відео.

Діана збиралася переїхати жити до Бердянська, але не встигла, бо почалась війна. Каже, а 2021 році батько купив там квартиру і переїхав.

Чоловік Аліни потрапив в полон ще в 2022-му році. Донині рідні борються за його звільнення. Дівчина каже, що не раз говорила з чоловіком по телефону, навіть планувала їхати до нього особисто, але її повернули додому. Залишається лише продовжувати ходити на мітинги та вірити, що одного дня її чоловіка обміняють. Ну а поки дівчина продовжує будувати життя в місті недалеко від Києва, виховувати двох дітей та вірно чекати чоловіка.