Відео про бердянців

За кожним результатом стоїть жива людина, яка помиляється, втомлюється, але продовжує пробувати. Тетяна Сербінова пройшла через евакуацію до Львова, складний рік в Одесі та омріяний спокій в Ірпені, паралельно відбудовуючи справу всього свого життя. Вона не вірить у чарівні пігулки та обіцянки вивчити мову за п'ять хвилин. Її школа – це відображення її власної філософії: тільки системна праця, чесність із собою та рух уперед попри будь-які шторми.

Героїня нового інтерв’ю – логопединя та арт-терапевтка з Бердянська Марія Зверяка, яка після місяця в окупації змушена була евакуюватися з сином до Чехії.

Місто можна впізнати не лише за архітектурою чи морем. Іноді для цього достатньо одного смаку.

В цьому випуску говоримо про цивільних українців, яких окупаційна влада незаконно утримує в катівнях. Документаторка воєнних злочинів Медійної ініціатива за права людини Катерина Огієвська розповіла як правильно називати таких увʼязнених і чи ведуть в Україні їх облік.

Це історія Олександра Новікова, який зараз створює круті будинки та офіси в Києві, а починав звичайним хлопчаком із Бердянська. Він змалечку малював скрізь, а потім закохався в графіті. У цьому інтерв'ю Саша чесно розказує, як ховався від охорони першої школи, де в місті малював нелегально, а де йому платили хороші гроші, щоб він розмалював стіни. Ви дізнаєтеся, як комп'ютерна гра та американські шоу про тачки привели його в архітектуру, як він шукав рідкісні книжки на Петрівці та чому розмальовувати сірі стіни балончиком - це справжній кайф. А ще тут повно теплих спогадів про рідний Бердянськ, пам'ятник Жабі та дитинство, коли можна було босоніж із рушником на шиї бігти прямо в море.

Про те, що відбувається в Бердянській виправній колонії №77 після окупації міста, «Бердянськ 24» розпитав журналістку МІПЛ Яну Ільків.

1 червня бердянці з різних міст і країн почали ділитися фотографіями рідного міста. У новому випуску згадуємо, яким було літо в Бердянську та чому його неможливо захопити разом із містом.

Це мала б бути кумедна та легка історія, але її символізм значно глибший та трагічніший. В книзі «Місто Агрія» Юлія Киця приховала сум та тугу за рідним містом, яке в нас безжально вкрали. Детальніше дивіться в сюжеті

Анна як і тисячі інших бердянців вимушена була покинути дім в 2022 році. З собою вивозила свого собаку, якому на той момент було 9 років. На жаль, в жовтні минулого року він помер. Дівчина обіцяла повернути його попри все. Тому кремувала і чекає деокупації, щоб здійснити обіцянку. Історію великої любові та відданості – дивіться далі.

Це відверте відео є анонімним інтерв'ю українського військовослужбовця з позивним «Батя», котрий пройшов пекло оборони Маріуполя, тривалий ворожий полон та важкий процес повернення додому. Воїн детально описує перші дні повномасштабного вторгнення, оточення міста, критичний брак боєкомплекту та вимушений відхід на заводі Азовсталь і комбінат імені Ілліча. Особливу увагу в розповіді приділено нелюдським умовам утримання в російських тюрмах, тортурам, психологічному тиску та 16-годинному стоянню на ногах, що тривало місяцями. Окрім спогадів про полон, захисник ділиться болючим досвідом зіткнення з бюрократією та байдужістю деяких представників медичної системи вже після повернення в Україну. Головними рушійними силами для виживання на цьому важкому шляху для героя стали любов до рідних, незламна віра та непереборне прагнення справедливості.