Відео про бердянців

Історія офіцера–прикордонника Сергія, який потрапив під важкий обстріл КАБами, опинився під завалами, але вижив і зумів відновитися вдвічі швидше, ніж прогнозували лікарі. Це чесна розмова про реальність фронту, тренування на протезах та запуск інклюзивного залу для побратимів. Тут немає жалю чи пафосу – лише міцна життєва філософія чоловіка, який повернувся з того світу, став тренером для інших ветеранів і впевнено будує нове життя.

Олександр Новіков зізнається, що хист до малювання мав із самого малечку. Те, що колись починалося як захоплення вуличним графіті у рідному Бердянську, згодом перетворилося на професію життя – хлопець здобув фах архітектора. У нашому новому сюжеті – розповідь про його творче становлення, пошук себе та найтепліші спогади про рідне місто біля моря.

За роки війни ми звикли рахувати втрати квадратними метрами, виплатами та компенсаціями. Але є речі, які неможливо повернути жодною програмою підтримки.

За кожним результатом стоїть жива людина, яка помиляється, втомлюється, але продовжує пробувати. Тетяна Сербінова пройшла через евакуацію до Львова, складний рік в Одесі та омріяний спокій в Ірпені, паралельно відбудовуючи справу всього свого життя. Вона не вірить у чарівні пігулки та обіцянки вивчити мову за п'ять хвилин. Її школа – це відображення її власної філософії: тільки системна праця, чесність із собою та рух уперед попри будь-які шторми.

Героїня нового інтерв’ю – логопединя та арт-терапевтка з Бердянська Марія Зверяка, яка після місяця в окупації змушена була евакуюватися з сином до Чехії.

Місто можна впізнати не лише за архітектурою чи морем. Іноді для цього достатньо одного смаку.

В цьому випуску говоримо про цивільних українців, яких окупаційна влада незаконно утримує в катівнях. Документаторка воєнних злочинів Медійної ініціатива за права людини Катерина Огієвська розповіла як правильно називати таких увʼязнених і чи ведуть в Україні їх облік.

Це історія Олександра Новікова, який зараз створює круті будинки та офіси в Києві, а починав звичайним хлопчаком із Бердянська. Він змалечку малював скрізь, а потім закохався в графіті. У цьому інтерв'ю Саша чесно розказує, як ховався від охорони першої школи, де в місті малював нелегально, а де йому платили хороші гроші, щоб він розмалював стіни. Ви дізнаєтеся, як комп'ютерна гра та американські шоу про тачки привели його в архітектуру, як він шукав рідкісні книжки на Петрівці та чому розмальовувати сірі стіни балончиком - це справжній кайф. А ще тут повно теплих спогадів про рідний Бердянськ, пам'ятник Жабі та дитинство, коли можна було босоніж із рушником на шиї бігти прямо в море.

Про те, що відбувається в Бердянській виправній колонії №77 після окупації міста, «Бердянськ 24» розпитав журналістку МІПЛ Яну Ільків.

1 червня бердянці з різних міст і країн почали ділитися фотографіями рідного міста. У новому випуску згадуємо, яким було літо в Бердянську та чому його неможливо захопити разом із містом.