Відео про бердянців

Бердянка Оксана Степанчук – тренерка з йоги та танців, яка живе у Коростені, а її чоловік третій рік боронить Україну. Вона збирає кошти для військових, організовує благодійні заходи й щодня тримається заради нього, доньки і себе. Її танець не про сцену, а про силу.

Колись ми мріяли про самореалізацію, великі проєкти, подорожі й кар’єрні сходи. А сьогодні хочемо просто мати дім, бути поруч із близькими й не чути сирен.

Ірина Дєдушева – журналістка, гендерна експертка й дружина військового. На початку повномасштабної війни разом із чоловіком вона евакуювалась із Києва до села на Вінниччині. Згодом подружжя повернулося до столиці – працювали, волонтерили, трималися одне за одного. А потім він пішов на фронт. Це історія про людей, які не здаються. Які вміють любити й жити навіть тоді, коли світ навколо тріщить по швах.

Після повернення з війни багато військових опиняються в новій реальності – з тиском від суспільства. Те, що мало би бути безпечним тилом, іноді перетворюється на простір нерозуміння.

Анна Жук залишила окупований Бердянськ ще три роки тому. Вона перебралася на Одещину, але так і не змогла назвати нове місце домом. Втрата, евакуація, гіркий досвід переселенства – усе це стало поштовхом для створення спільноти підтримки «Свої». Тут жінки, які також змушені були залишити рідне, можуть знайти розуміння, силу й надію на повернення.

Ми вчимося триматись. Збираємо себе в кулак та ігноруємо втому, біль, напругу, але тіло не забуває. Воно пам’ятає все – нічні тривогам та обстріли, втрату дому, страх, хвилювання тощо.

Олена Коваль прикордонниця з Бердянська, мама двох дітей і дружина українського захисника. Олександр вийшов у російський полон в 2022 році у Маріуполі. Відтоді життя Олени розділилося на «до» та «після». Про рідне місто, події в Маріуполі напочатку вторгнення та боротьбу Олени за свободу чоловіка дивіться в інтерв'ю «Бердянськ 24».

Це історія жінки, яка пройшла крізь окупацію, страх, втрату дому та 19 блокпостів — і змогла почати життя з нуля. Викладачка музики з Бердянська Антоніна Верховенко залишила рідне місто заради найціннішого — дітей та любові до музики. Вона знайшла прихисток в Ірпені, пережила біль, знову почала викладати та знайшла новий дім поруч із дітьми й онуками. Її історія – про силу, віру, повернення до себе і життя попри все.

«Я прокидаюсь з думкою — а раптом сьогодні?»

Анна Жук виїхала з рідного Бердянська під час окупації. Жила в страху, потім у Запоріжжі, а тепер – на Одещині. Але й досі не відчуває, що вдома. Їй бракує своїх людей, свого моря. І саме це відчуття чужості стало поштовхом створити «Свою» – простір для жінок, які втратили дім, але шукають підтримки. Це історія про силу, коли дуже болить.