Відео про бердянців

Коли лікарі прогнозували рік на відновлення, військовий із Бердянська Сергій Ковач повернувся до активного життя в рази швидше.

Цього тижня ми дослідили, що саме щодня бачать жителі окупованого Бердянська в місцевих телеграм-каналах, і чому про найважливіше там майже не говорять.

Говоримо про зв'язок між деокупацією Криму та Приазов'я

Марія Зверяка почала працювати в Чехії чи не одразу. Попит на таких спеціалістів в країні великий, тим паче коли люди готові віддаватися на повну. Жінка разом з сином самостійно орендує квартиру та завдячує Чехії за фінансову та моральну підтримку. Детальніше про її шлях дивіться в сюжеті.

Вони почали дружити ще у сьомому класі, але потім життя розвело їх на роки – щоб знову звести у найважчий момент. Сьогодні Віолета та Валерій Петренко одружені й виховують маленького сина. За цим сімейним щастям стоїть шлях, сповнений надлюдських випробувань: короткі повідомлення з оточеного Маріуполя, місяці невідомості й страху під час російського полону, теракт в Оленівці та вагітність під обстрілами.

Колись право представляти Бердянськ пов’язували з посадами, сценою чи популярністю. Сьогодні його отримують люди, які ніколи цього не шукали – тисячі звичайних бердянців, які щодня несуть своє місто далі. Цей випуск — про те, як війна змінила наше уявлення про те, хто насправді представляє Бердянськ. У випуску говорять бердянці Марія Юдіна, Юлія Козлюк, Віталіна Ганзина-Шевченко,...

Історія офіцера–прикордонника Сергія, який потрапив під важкий обстріл КАБами, опинився під завалами, але вижив і зумів відновитися вдвічі швидше, ніж прогнозували лікарі. Це чесна розмова про реальність фронту, тренування на протезах та запуск інклюзивного залу для побратимів. Тут немає жалю чи пафосу – лише міцна життєва філософія чоловіка, який повернувся з того світу, став тренером для інших ветеранів і впевнено будує нове життя.

Олександр Новіков зізнається, що хист до малювання мав із самого малечку. Те, що колись починалося як захоплення вуличним графіті у рідному Бердянську, згодом перетворилося на професію життя – хлопець здобув фах архітектора. У нашому новому сюжеті – розповідь про його творче становлення, пошук себе та найтепліші спогади про рідне місто біля моря.

За роки війни ми звикли рахувати втрати квадратними метрами, виплатами та компенсаціями. Але є речі, які неможливо повернути жодною програмою підтримки.

За кожним результатом стоїть жива людина, яка помиляється, втомлюється, але продовжує пробувати. Тетяна Сербінова пройшла через евакуацію до Львова, складний рік в Одесі та омріяний спокій в Ірпені, паралельно відбудовуючи справу всього свого життя. Вона не вірить у чарівні пігулки та обіцянки вивчити мову за п'ять хвилин. Її школа – це відображення її власної філософії: тільки системна праця, чесність із собою та рух уперед попри будь-які шторми.