«Він поцілований Богом». Бердянка Наталія Жаркова про чоловіка-митця, якому вона 50 років була надійним тилом та опорою 

Наталя Жаркова, дружина відомого бердянського художника Володимира Жаркова, уже пів століття є надійним тилом, музою та ангелом-охоронцем для свого неординарного чоловіка. Разом вони пройшли шлях від затишного життя на узбережжі Азовського моря до важкої евакуації та адаптації в Карпатах, проте її головна місія залишилася незмінною – створювати умови для його творчості.

Шлюб довжиною в пів століття 

Мало хто розуміє, яка колосальна робота ховається за картинами, що захоплюють глядачів на виставках. Наталя Жаркова знає про це все. Понад 50 років вона ділить побут і життя з митцем, чий талант називає даром звище. Володимир Жарков не має класичної художньої освіти, але його інтуїтивний підхід до живопису вражає. 

«Чоловік мій був неординарним, я так думаю, ще з дитинства. І я ще думаю, що він поцілований Богом. Ну, він не має освіти, це всі знають, і це скривати не треба. Але він зміг себе так розкласти, йому було дуже важко. Він не міг змішувати фарби, але методом тика він це все зробив. Він бачить все те, що іншим нам не цікаво, або ми не бачимо цього всього». 

Пані Наталя чесно зізнається: любов – це не лише романтичний спалах, це глибоке почуття, яке гартується роками спільного подолання труднощів. Характер творчої людини – як стихія, і втримати баланс у такому домі під силу далеко не кожному. 

«Жити з творчою людиною дуже-дуже важко. Він буває різний – буває тихий, буває бурний. Він як отой оркестр, або як бурхливе море, або тихе море. Може грати вальс, а тут вступають духові інструменти. Або палітра в нас літає по квартирі, бо не так хвиля лягла… 50 років я роблю змогу зрозуміти свого чоловіка. Але зрозуміти його я досі не можу. І мабуть це мене і тримає поряд з ним». 

Пані Наталя – колишній вихователь дитячого садка, жінка з величезним серцем і залізним терпінням. Саме вона стала стрижнем великої, абсолютно творчої родини. Їхній син знайшов себе у відеографії, донька стала професійним фотографом, а онуки – співають, танцюють і малюють. І весь цей креативний всесвіт тримається на її тендітних плечах. Вона жартує, що власного хобі у неї немає, адже її головна справа – це турбота про близьких та побут чоловіка, який має виглядати охайно на кожному вернісажі.

Окреме випробування для дружини – пристрасть Володимира до масштабних веломандрівок, яку він несподівано відкрив у собі в 68 років. На своєму двоколісному другові митець долав сотні кілометрів до Донеччини та Сумщини, ночував у наметах і шукав краєвиди для майбутніх полотен, поки дружина щохвилини відстежувала його маршрут по телефону.

На фото бердянка та дружина митця Наталія Жаркова

Війна, евакуація та порятунок мистецтвом

Разом подружжя Жаркових зустріло повномасштабне вторгнення у рідному Бердянську. Питання про те, щоб розділитися чи залишити коханого в небезпеці, для пані Наталі навіть не стояло. Вони евакуювалися разом і знайшли прихисток на заході України. Проте переїзд став важким психологічним ударом, особливо для чоловіка, який спочатку впав у глибоку депресію і не міг малювати. Тоді Наталя взяла порятунок чоловіка у свої руки – звернулася по допомогу до місцевої влади та волонтерів. 

«Я сказала: спасайте мені чоловіка, тому що він лежав, не реагував… І прийшли волонтери, привезли полотна, сказали: давай малюй і вперед – будемо робити тобі виставку. Вони зробили йому в ДК виставку. Він 24 роботи намалював з ходу». 

Завдяки комунікабельності пані Наталі родина змогла інтегруватися в нове середовище. Навіть зараз, у свої 76 років, пан Володимир продовжує мандрувати ровером карпатськими перевалами – до Коломиї та Косова, знімаючи краєвиди на камеру, аби потім перенести їх на полотно. Пані Наталя невимовно сумує за рідною квартирою в Бердянську, де вони щойно встигли зробити ремонт перед самою війною, за своїм затишним диваном і незавершеною картиною чоловіка, що лишилася в окупації.

Жінка вірить у деокупацію, хоч і розуміє, що шлях додому буде складним.