Як Бердянськ увійде в історію? Місто спротиву, героїв та жива антиутопія – думка історика 

Сьогодні Бердянськ розкиданий по всьому світу. Його досвід ліплять докупи власники кав’ярень у Львові, вчителі в Києві, митці та архітектори, що опинилися за кордоном. Проте в історичній перспективі місто вже сформувало свій новий образ. Це фортеця, яка продемонструвала окупантам, що їх тут не чекали.

Бердянськ як місто-спротив

Бердянськ точно увійде в історію як місто, де російська агресія зустріла неочікуваний масштаб цивільного протесту. Ми пам’ятаємо багатотисячні мітинги на початку окупації, які фактично показали ворогу, що його казки про так би мовити звільнення не мають нічого спільного з реальністю. Це був чіткий сигнал, що місто не зустрічає загарбників з хлібом-сіллю.

Окремою сторінкою стане військова історія. Саме тут, у порту Бердянська, було знищено великий десантний корабель «Саратов», символ того, що навіть глибокий тил ворога є вразливим. Юрій Красніков зазначає:

«Бердянськ увійде в історію як місто спротиву. Ми пам’ятаємо четверту річницю підбитого «Саратов», пам’ятаємо героїзм і водночас трагедію Тіграна Оганнісяна та Микити Ханганова. Через цих двох героїчних підлітків світ побачив справжню ціну нашої свободи. Ці події вже стали частиною нашого історичного коду, який ми маємо зафіксувати для майбутніх поколінь».

Антиутопія по Орвеллу 

Для росіян Бердянськ увійде в історію як чергова поразка, навіть якщо вони ніколи не визнають цього прямо. Російська пропаганда працює за лекалами Орвелла. Це приклад антиутопії, де на чорне кажуть біле.

«Для росіян перекручування історії – це прям їхній стимул життя.  Брати нашу історію і видавати за свою. Очевидно, вони не напишуть, що з соромом вийшли з Бердянська. Це буде черговий жест доброї волі, як казав Путін про Херсон. Вони не визнають програшу, бо в їхній системі координат факти не мають значення. Якщо умовно післязавтра їм скажуть виходити з міста, то на цьому їхні казки закінчаться», – пояснює Юрій.

Відновлення людських зв’язків 

Історія Бердянська після звільнення буде історією відновлення не лише інфраструктури, а й людських зв’язків. Окупація створила глибоку вирву між тими, хто чинив спротив, і тими, хто пішов на добровільну співпрацю. Найболючішою сторінкою стануть факти колаборації.

Юрій розповідає про випадки, коли люди влаштовували справжні змагання, а саме, хто більше здасть окупантам проукраїнських патріотів. Це не лише питання грошей, а й специфічний психологічний феномен змагання в зраді. Після деокупації нам доведеться вибудовувати цілу стратегію: як жити поруч з тими, хто здавав сусідів за прослуховування українських пісень. Без людей місто просто територія, тому відновлення взаємозв’язків стане головним історичним викликом.

Ментальна деокупація

Найважча битва за історію відбуватиметься в головах молоді. Діти, які народилися в окупації або пішли до школи за часів «руського міра», ніколи не бачили українського прапора на вулицях рідного міста. Це ментальна руїна, яку доведеться відновлювати так само ретельно, як підірвані мости чи пограбовані музеї.

«Нам треба буде провести дуже ґрунтовну роботу, щоб повернути ментально молоде покоління. Це буде важким викликом, але я думаю, що ми це подолаємо. Головне, щоб люди були готові повертатись до Бердянська, ділитись своїм досвідом і вносити свою лепту у відновлення. Я точно був би готовий повернутися і зробити свій вклад, особливо в галузі збереження культурних цінностей та музейного фонду», – ділиться планами історик.

Бердянськ увійде в історію як місто, що зуміло зберегти свою ідентичність у розпорошенні. Вчителі, що проводять уроки онлайн для дітей в окупації, власники кав’ярень, що мріють відкритися на набережній, історики, що вже зараз формують «Бердянський код» – всі вони є частиною великої історії про відновлення. Бердянськ постане з попелу, як Фенікс, і цей новий розквіт стане остаточною крапкою в міфі про «російське місто». Ми знаємо правду, і саме ця правда дозволить нам побудувати щасливе майбуття, де Бердянськ буде не точкою на мапі, а символом незламності та перемоги знань над мороком.

Читайте також

Координати дому на серці. Як мистецтво об’єднує бердянців – думка художниці