«Як я перейшов на українську» – досвід бердянців, які обрали державну - Тексти Brd

Редакція «Бердянськ 24» поцікавилась в бердянців, які виїхали з рідного міста чи складно було перейти на українську мову та коли вирішили більше не говорити російською

Ганна Савчук почала перехід ще у 2016-му, задовго до повномасштабного вторгнення. Родом із повністю російськомовної родини, вона народилася і жила в Бердянську, ніколи не виїжджала з міста надовше, ніж на два тижні. Але саме в місті, де всі довкола говорили «язиком», вона наважилася перейти на українську і зустріла опір:

«Від «любітєлєй узькава міра» чула зле шипіння, щоб перейшла на «нормальний ізик». І не один раз у спину: «Валі на свою западную!».

Проте її не зламали. Навпаки:

«Мені було приємно, що їх так крутило від моєї мови».

Виїхали з окупації та одразу перейшли

Багато хто з тих, хто залишав тимчасово окуповану територію, зізнаються, що саме повномасштабне вторгнення остаточно змінило ставлення до мови.

«До повномасштабного говорила мовою «асвабадітєлєй». Потрапивши на підконтрольну територію України, більше не змогла тією мовою говорити», – зізнається ще одна бердянка.

Ще одна бердянка пише:

«Як тільки виїхали з окупації – моментально й остаточно перейшли на українську мову».

Переходили через спротив

«Переходив вночі – щоб ніхто не бачив», – жартує бердянець.

«Мовчки. В школі хіба не вчилися як моя дружина? Кажу: говори вже російською, бо ти як Азіров», – іронізує ще один наш читач.

Але багато хто розповідає, що було непросто. Особливо спершу.

«З 2014 року були перші спроби. Спочатку було незручно, бо звичка, то велика сила. Постійно питали, звідки я приїхала. Коли казала, що я місцева – дивувалися», – пише Ольга.

Попри це вона не зламалась і навіть почала навчати інших дорослих на безкоштовних курсах:

«Мова найголовніша ознака ідентифікації людини».

Говорили в публічних місцях

Ще одна користувачка розповідає, що почала перехід ще у 2019 році:

«Домовились з чоловіком, що в магазинах спілкуємось виключно українською. Дуже допоміг тоді закон про мову обслуговування. Працівники Сільпо, які його дотримувались – теж».

І хоча спершу було ніяково говорити українською з тими, хто її знав раніше російськомовною, з часом стало легше:

«24 лютого все розставило по місцях. З тих пір я повністю україномовна».

Хтось говорив з дитинства, хтось перейшов з принципу

Олена Харченко пише, що перейшла легко:

«Навчалась у 3 школі в українському класі з 1993 по 2003. Тоді було важко, бо не було підручників, а зараз легко».

Леонід Подколзін прийняв мовне рішення з нагоди Дня Незалежності:

«У 2016 на 25-річчя Незалежності вирішив ніколи не переходити на російську, навіть з російськомовними».

А хтось вільно говорить обома:

«Залежить від настрою», – написала Олена Богданова.

Ці коментарі зріз настроїв, досвіду і болю. Хтось обрав мовчазний перехід, хтось публічну позицію, інші досі вагається, але все більше українців переосмислюють мову як ознаку ідентичності, спротиву і гідності.

Як сказала одна з коментаторок: