Як працює пункт пропуску «Мокрани – Доманове» на білорусько-українському кордоні?

Після закриття «Колотилівки» маршрут через Білорусь – найшвидша можливість дістатися вільної території

Після матеріалу «Виїхати з окупованого Бердянська можна через гумкоридор на Волині «Мокрани — Доманове» один з підписників «Бердянськ 24» в приватному повідомленні попрохав розповісти про деталі нового маршруту.

Варто відзначити, що цей шлях не новий. Діяв з початку агресії росіян за сприяння агресорові з боку білорусів.

Будь-яке транспортне сполучення України з РБ зараз неможливе. Але гумкоридор на Волині продовжує працювати.

Просто раніше і бердянці, і інші українці з ТОТ обирали між найшвидшим маршрутом через російсько-український кордон в Сумській області, або більш надійним через країни Західної Європи.

Після того, як окупанти перекрили «Колотилівку – Покровку» саме «Мокрани – Доманове» виявився найменш затратним за часом шляхом.

Але здебільшого ним користуються люди, які мають проблеми з документами: прострочений паспорт громадянина, відсутність закордонного паспорта чи взагалі будь-якого посвідчення особи. Бо якщо з документами все гаразд, то простіше їхати через Європу — Польщу, Латвію, Молдову.

З 24 лютого 2022 року через коридор «Мокрани – Доманове» кордон у бік України перетнуло близько 6000 людей, з них понад тисячу — діти. Нині там планують облаштувати місця, де люди зможуть тимчасово жити, пише hromadske.

Як дістатися до КПП “Мокрани – Доманове”

Медіа «Трибун» про деталі подорожі розповіла координаторка ГО “Донбас SOS” Віолета Артемчук.

“Є приватні перевізники. Але цей сервіс не такий розвинений, як для проїзду на Колотилівку. Варто спитати в населеному пункті, де проживає людина, про наявність таких перевізників. Ще один спосіб – потяг. З Ростова курсує потяг на Мінськ, а потім автобусом треба дістатися до Бресту. Звідти – замовити таксі до Мокран”, – розповіла пані Віолета.

Що треба знати про дорогу до Білорусі?

Наявність російського паспорта обов’язкова при в’їзді з території РФ до Білорусі.

Для молоді 16-18 років для виїзду з території Білорусі на підконтрольну територію України обов’язковим є “дозвіл на перетин”. Він оформлюється батьками в нотаріусів на окупованих територіях. До 16 років – проїзд лише з супроводжуючими.

Відомі випадки, коли прикордонники Білорусі при виїзді з території країни вимагають закордонний паспорт РФ. Таке трапляється, але наразі нам невідомо, чи є це правилом.

Після перевірки з боку білоруських прикордонників люди мають йти пішки близько 1.5 км по асфальтованій дорозі. Праворуч і ліворуч — заміновані ліси. Посередині — асфальтована дорога, якою колись автобуси з білоруськими номерами возили відпочивальників у відпустки на Чорне море.

Якщо через цей прикордонний перехід вирішать іти люди похилого віку або люди з інвалідністю без супроводу, їм доведеться непросто. Жодного супроводу, звісно, ніхто не надасть.

Коридором можуть скористатися всі громадяни України за наявності будь-яких українських документів.

Молодь пропускають без оформленого українського паспорта – достатньо пред’явити свідоцтво про народження.

Одразу після перетину кордону та перевірки українськими прикордонниками всіх, хто повертаються, зустрінуть волонтери. Вони годують, в разі потреби забезпечують безкоштовною ночівлею, допомагають з білетами і оформленням допомоги. 

З окупованого Криму на материкову Україну: історія Марії

Досвідом перетину білорусько-українського кордону із медіа «Заборона» поділилася дівчина, яка виїхала з Криму.

Коли Росія анексувала півострів, Марії було 15 років і отримати українські документи вона не встигла. А потім окупаційна влада видала їй червоний російський паспорт.

Вона жила в Криму до 2022 року, але незабаром після початку війни поїхала до Вірменії. Нещодавно вирішила приїхати в Україну, щоб позбавитись російського паспорта і, нарешті, отримати свої перші українські документи.

Марія чула, що проходження обох кордонів займе до 12 годин, але їй пощастило. Опівдні її літак приземлився в Мінську — а вже о 18:00 вона опинилася в Україні.

«Дуже швидко — бо окрім мене та ще однієї жінки з українським паспортом, яка їхала до дочки, на переході більше нікого не було. Білорусів пройшли зовсім швидко — приблизно за годину, а з українського боку через допит затрималася приблизно на 2,5 години», — розповідає Марія.

Вона каже, що до співбесіди із СБУ була готова. Її країна воює, і вона легко може уявити, чому людина з російським паспортом, яка багато років жила в Криму і не приїжджала на підконтрольну Україні територію, може викликати підозру.

«Де я була дев’ять років? Я могла виїхати з окупованого Криму до Херсона та зробити документи. Так зробили мої друзі, але в мене з особистих причин такої нагоди не було. І зрозуміло, що в українських прикордонників можуть виникати питання. Я потенційна загроза. А раптом я сепаратистка? Шпигунка? І я була готова до того, що ставитимуть запитання», — ділиться дівчина.

Допит на кордоні з Білоруссю

Марія розповідає, що білоруський кадебешник почав мало не вмовляти повернутися назад, і це трохи вибило її з колії:

«Побачив мій російський паспорт та російський закордонний паспорт і каже, що, найімовірніше, українці мене не пропустять за одним лише українським свідоцтвом про народження. Мовляв, надто багато років минуло, я вже давно могла отримати українські документи, але цього не зробила. А що, як не пропустять? Чи впустять мене назад до Білорусі? А якщо ні? Що я робитиму, ночуватиму в нейтральній зоні? Він ніби намагався мене переконати, щоб я не їхала в Україну. Є російські документи — та й живи за ними. Ще казав, мовляв, українці нас тепер мають за ворогів, а ми їх ворогами не вважаємо. У цей час думала про ракети, які летіли з боку Білорусі… Але зрештою пропустили».

З білоруського боку в Марії переглянули речі та перевірили сумочку з медикаментами. Пробили назви антидепресантів, які дівчина везла із собою, переконалися, що нічого забороненого немає. Пропустили.

З боку України речі розглядали вже не так уважно. А коли побачили сумочку з пігулками, просто запитали: «Білоруси перевіряли? Тоді закривайте». Де білоруський митник наркотиків не знайшов, там українському шукати нічого.