З власної студії в найми. Інтерв’ю з перукаркою-колористкою Єлизаветою Тєльчаровою

У Бердянську Єлизавета працювала на себе. Разом з іншими б’юті-майстрами вона орендувала приміщення, де облаштували студію. У 2022 році майстриня покинула місто, свою справу та почала все спочатку.

Дівчина розповіла в інтерв’ю «Бердянськ 24», як знайшла себе у Вінниці, чи планує повертатися до підприємництва та чому зараз жінки ходять до перукаря більше, ніж до лікаря.

Історія бердянки. Від окупації до нового життя у Вінниці

«Зробила фото в дзеркалі та попрощалась»

Єлизавета зізнається, що після повномасштабного вторгнення та окупації Бердянська не виходила на роботу жодного дня. Вона виїхала з міста у квітні 2022 року, коли швидка допомога відмовилась їхати на виклик до її сина. У бердянки двоє дітей, тому якісна та швидка медицина була пріоритетом.

«До мого малого не приїхала швидка. Нам відповіли, що у нас комендантська година і все. Я наступного дня сказала, що їду. Ми не розуміли, яке це буде місто, виїжджали в нікуди. Я знала, що не буду їхати за кордон і все. Мені дуже хотілося бути в Україні, щоб це було безпечно, щоб були лікарі поряд», – наголосила дівчина.

Перукарка розповіла, що досі не продала обладнання в Бердянську. Вона згадала як востаннє була у своєму салоні перед тим, як покинути місто.

«Все там стоїть: наші мийки, крісла, дзеркала. Навіть не хочемо продавати. Коли дівчата з Бердянська почали продавати свої робочі місця, я в це не вірила. Весь цей час, коли я була в Бердянську, не працювала жодного дня. Я прийшла, забрала свої інструменти, забрала фени, ножиці й усе. Зробила фото в дзеркалі та напевно попрощалась», – згадала бердянка.

«Домом не стане жодне місто»

До Вінниці Єлизавету запросила знайома, зрештою тут дівчина і залишилась. Каже, що місто привітне та затишне, але домом так і не стало.

«Подруга приїхала з Польщі, каже: «я вже так хочу додому». Я кажу: «куди?» Вона – до Польщі. А я: «не кажи так. Дім – це дім. Домом, непевно, не стане жодне місто, куди б ти не поїхала». Кожна людина звикає до міста, де вона живе. У Вінниці мені комфортно. Я дуже люблю проводити час біля води. Але море є море. Нічого не зрівняється», – зазначила бердянка.

Бердянців, де б вони не були, тягне до водойми (Фото: архів героїні)

Єлизавета поділилася, що вінничани дуже гостинно прийняли переселенку з півдня. Дівчина запевнила, що не чула дорікань за російську.

«Я ніколи не хвилювалася за мову. Те, що я говорю російською, це не провина моєї мами, не моя. Так воно склалося. Я розмовляю переважно російською та мені ніхто не робив зауважень. Коли я переїхала, у Вінниці теж багато розмовляли російською. Вони згодом перейшли на українську мову. Я стараюсь, я хочу розмовляти», – запевнила переселенка.

Бердянка розповіла, що вінничани допомагали ВПО. Втім вона не сприймає себе як переселенку та не очікує допомоги. Каже, що відчуває себе на рівних з місцевими.

«У Вінниці було багато допомоги. Хтось казав, іди, візьми, візьми. Я кажу, я не хочу, мені не треба. У мене все є, у мене ж там вдома є одяг і посуд. Навіщо мені? Я ж скоро повернусь додому. Але все одно брали якісь дитячі речі», – згадала переселенка.

Власна справа не на часі

Перукарка-колористка запевнила, що роботу було знайти не складно. Втім вона бажала потрапити до певного салону, навіть довелося проходити відбір.

«Мені не складно буде знайти роботу ніде: чи за кордоном, чи в іншому місті. Тому, що у мене є досвід, я знаю як працювати, як набивати клієнтів.  Коли я приїхала до Вінниці, то спочатку не розуміла як буду працювати. Починати заново на себе чи йти до салону та в буде директор, якісь правила. Коли ти жила без правил, по своєму графіку, то я вже не розуміла, як буду працювати на когось. Спочатку я хотіла кабінет, але як почався блекаут, то почала думати, що буду робити, як скасовувати клієнтів… Тому захотіла працювати в салоні. Я не розумію чому, але загорілася працювати в цьому колективі. Написала дівчаткам в директ, вони кажуть, що ми розширюємося та набираємо нових майстрів. Було багато співбесід і чомусь вони обрали мене», – зазначила колористка.

Досвід роботи на когось для перукарки незвичний, втім є свої переваги.

«Студія тобі робить рекламу, надає клієнтів. А коли ти сама на себе працюєш, то це лише твоя відповідальність де ти їх візьмеш. І бути директором хочу, найняти людей, багато чого хочу, але напевно не в цей період, не зараз. І всі майстри, які були в Бердянську, вони якось ще не поспішають відкривати власні студії. Тому, що в тебе там все було, все закінчилось і починати знову…», – зауважила б’юті-майстриня.

Перукар замість психолога

Єлизавета обирає життя тут і зараз. Каже, що багато жінок зараз попри війну почали більше себе балувати. Дівчина впевнена, що похід до перукаря може замінити психолога.

«Попри стреси, попри все жахіття навколо, дівчатка все одно хочуть щось робити для себе. Навіть дарують одна одній. Хочуть, щоб зробили мамі повне перевтілення, тому що вона ніколи не була в салоні. Хочуть подарувати якусь дорогу послугу: нарощення волосся чи кератин. Так, не на часі наростити волосся, але це її мрія. І якщо не зараз, то коли? Перукар – це психолог. І до нас ходять навіть більше, ніж до лікаря», – зазначила бердянка.