Редакція «Бердянськ 24» поцікавилась у місцевих, чи вірять вони в деокупацію міста і якщо так, то як цього досягти.
Чимало людей досі щиро вірять у перемогу.
«Віримо! Як і в деокупацію Донецька, Луганська та інших українських територій. Молимося за наших героїв і героїнь, які щодня віддають себе заради цього!» — пишуть одні.
Інші додають:
«Бердянськ був і буде українським, скільки б часу це не зайняло».
Проте є й ті, хто втратили надію.
«Ні, на жаль. Це може тривати роками, а то й десятиліттями» — зазначають місцеві.
Дехто вважає, що життя змусило багатьох почати все спочатку:
«Мною було прийнято рішення облаштувати новий дім, адже не хочеться, щоб мої діти жили минулим».
Ще одна точка зору стосується тих, хто залишився в окупації.
«Не всі виїхали, бо багатьох тримають літні батьки, власні оселі чи неможливість покинути все. У кожного свої обставини» — пишуть люди, нагадуючи про складнощі життя в окупації.
Існує і критика на адресу влади:
«Однією вірою ситий не будеш. Потрібно або звільняти, або вирішувати питання компенсацій для людей».
Попри різні думки, об’єднує одне — любов до рідного міста та біль за тим, що зараз відбувається. Дехто відверто визнає:
«Втратили наш Бердянськ. Боляче це говорити, але жити в ілюзіях — марно. Треба рухатися вперед».
Бердянськ залишається в серці кожного, хто там народився чи жив. І навіть якщо віра в перемогу здається слабкою, вона все ж жевріє. Як каже один із коментаторів:
«Ще тліє такий маленький вогник надії…»