«Маєш стояти на колінах і вибачатися за те, що ти українець». Інтерв’ю з бердянкою, яка пройшла через тортури та зґвалтування окупантів

Допит, побиття, зґвалтування

Без зв’язку, опалення та більшості необхідних товарів наприкінці березня 2022 року жінка наважилась покинути дім і виїхати з міста. Від когось Анастасія почула, що для цього треба отримати перепустку у міськвідділі тоді вже окупаційної поліції. Це був початок її особистого пекла.

«Коли я приїхала на Розу-Люксембург (вул. Грецька, де знаходиться відділок поліції, – ред.), то зрозуміла, що мене здали, бо я дружина військового. І почали допит «хто чоловік, де чоловік, розповідай». Кинули за ґрати, типу подумай, потім розповіси. Увечері прийшли п’яні хлопці, напевно років 20-27, почали зі мною розмову. Розпочалися домагання інтимного характеру, питання коли був секс, а ти така соковита, а у нас давно не було. Я кажу «хлопці, зачекайте, ви мені мали дати перепустку». Питають, яка перепустка?», – згадала Анастасія.

Жінка розповіла, що їй на голову вдягали футболку, через яку заливали до рота воду або горілку, щоб вона захлиналася. Не отримавши жодної інформації про чоловіка Анастасії окупанти вирішили діяти інакше.

«Це все відбувалося у камері просто на підлозі. Я не знаю скільки їх було, мабуть, 5-6. Почалося зґвалтування. Казали «ви маєте народжувати лише від російських солдатів». І «чому ви такі гарні? У нас баби страшні, а ви гарні». І це їхній запах… Був чеченець, бо акцент був. І кадирівці – жахливі, жорсткі, вони не люди. Казали, що ми кожну так каратимемо, ви російськомовні, ви маєте бути нашими. У мене в голові був каламбур. Коли тебе тут і б’ють, і ґвалтують двоє-троє одночасно, це взагалі жесть. Я кажу, ви ґвалтували, я вся у крові, ви мені все розірвали. Що далі? Ну вб’єте, що далі? Мені тоді брову розрубили, я отримувала удари по ребрах берцями, пляшкою з водою по голові дуже сильно били, кулаком в тактильних рукавицях», – поділилася бердянка.

«Вони люблять, коли їх благають»

Анастасія розповіла, що пізніше до неї в камеру посадили іншу жінку років 70-ти, яку також били та ґвалтували прямо у неї на очах.

«Казали «дивись, сука, дивися, що ми робитимемо з вашими матерями». Я просто почала кричати «що ви робите?!». Вони люблять, коли їх просять, благають. Коли жінка мовчить вони почали приєднувати ці пристрої (для проведення струму – ред.), щоб жінка кричала, і просила, і молила. Вони просто кайфували, коли хтось репетує. Чи це жінка, чи це чоловік, головне, щоб орали. Це пекельний біль. Ти кричав би на весь світ, які вони тварі, сволоти. І ти маєш стояти на колінах і вибачатися за те, що ти українець. Не став навколішки, тебе поставили, ще й побили за це», – розповіла жінка.

Потім Анастасію перевезли в інше місце неподалік від відділку поліції. В тутешній камері вона провела ще дві доби.

«Ти сидиш в камері та чуєш інших чоловіків, жінок, як їх катують, як їх б’ють, як з них знущаються. Крики стояли, це неможливо. Я чула через стінку, як казали «на спині цієї суки вирізай літеру Z, хай вона знає». У мене завжди були думки про дітей. Я почала брехати, що це мамина квартира, а ми взагалі нещодавно приїхали, бо там діти. Я дуже боялася», – розповіла бердянка.

Крім горілки ще й психотропи

Всі три дні поки Анастасія була на підвалі, за дітьми дивилася сусідка. Коли жінку відпускали їй дали добу, щоб виїхати з міста. Анастасія переконана, що крім звичайної води та горілки окупанти залили в неї якісь психотропні речовини.

«Я коли вдома лягла, таке відчуття, наче на мене стіни падають. Я сміялася та плакала. Я вже сиділа, дивилася на себе, руки оглядала, всю себе оглядала, може щось укололи. У мене були галюцинації», – згадала бердянка.

6 квітня жінка з дітьми виїхали до Запоріжжя, де їх зустрів чоловік Анастасії. Якийсь час вони були разом, але наприкінці 2022 року захисник загинув на фронті.

Життя після кінця

Анастасія зізналася, що катування її зламали, у жінки навіть були думки про суїцид, вона стала зловживати алкоголем, щоб притупити біль, а далі жила лише заради дітей. Каже, що перші два роки нікому не розповідала про те, що трапилось «на підвалі» в Бердянську. Довірити свою трагедію жінка змогла лише представникам організації «Сема Україна», які опікуються жертвами сексуального насилля під час війни.

«Зараз я вийшла з цього стану, я себе опанувала, я вступила до БДПУ на психолога. Я почала подорожувати Україною, бо розумію, що не можна закриватися в собі. Якщо ти закриватимешся в собі це все буде просто з’їдати зсередини. Навпаки, треба розповісти, що це за тварюки, щоб на рівні ООН знали, що вони роблять із жінками, з чоловіками. Ми цей біль ніколи не забудемо та не пробачимо», – наголосила бердянка.

Цього року Анастасія давала свідчення в ОБСЄ. Щоб про злочини російських військових знали далеко за межами України, щоб перемогла правда та щоб не залишатися зі своїм болем наодинці.

Анастасія поділилася, що дуже сумує за Бердянськом і чекає повернення до рідного українського міста.

«Я дуже хочу до Бердянська. Я хочу вдихнути цю свободу. Як би не було боляче, страшно, все буде нагадувати про те, що сталося, але я знаю, що я вдома. Це мій дім і мої рідні стіни будуть мене зігрівати, і нагадувати, що я змогла, я сильна, я молодець. Все решта неважливо», – наголосила бердянка.