Надскладно, але варте того. Бердянець розповів про виїзд з окупації

Дорога в тилу ворога

Віктору 65 років і останні три він не бачив сина з онукою. Чоловік навчився жити при режимі окупантів, але Україна кликала та він відгукнувся. Про те, якою була дорога, далі в подробицях.

За словами Віктора, у всіх перевізників один маршрут: Новоазовськ або Луганськ-рф-Білорусь-Польща-Україна. Чоловік радить пройти першу фільтрацію заздалегідь, щоб на момент виїзду вже бути в базі окупантів і не витрачати час на перевірки. Будуть питати куди та до кого ви їдете, чому та чи надовго. Телефони дивляться не завжди.

Тим, хто хоче виїхати, але сумнівається чи боїться, чоловік радить заздалегідь підготуватися.

«Стежте за своїм телефоном. Хоча у нас телефони не перевіряли, але всяке може бути. Ви не сподобалися і все, вас візьмуть і поведуть на бесіду. Тому у вашому телефоні не має бути патріотичних українських фото.  Загальна сума грошей, які ви берете з собою не має перевищувати 10 тисяч доларів будь-якою валютою сумісно. На перекуси та якісь дрібні витрати мені вистачило 1000 російських рублів, 100 білоруських і близько 65 злотих», – розповів Віктор.

Друга перевірка чекала на митниці між росією і Білоруссю. Втім, за словами чоловіка, тут фільтрація була легкою та тривала близько години. Далі чекала пересадка до іншого автобусу в Мінську та переїзд до митниці у Бресті.

«Це серйозна митниця. Речі – на стрічку, перевіряють документи, телефони не дивилися. Ми там провели 12 годин, поки нас не випустили з Білорусі. І коли виїжджаєш з Брестської митниці, у тебе вже якась істерія починається, бо розумієш, що ти зробив дуже важливий крок вперед. Це було важко, сидячи спати, ноги набрякли… як колодки. Є туалет поряд з митницею, можливість купити каву, їжу… але коли ми вранці хотіли щось перекусити, то вже все закінчилося, до ранку все розібрали. Якщо оплата безготівкова, то можна сплатити російською карткою. А якщо готівка, то білоруські рублі», – пояснив чоловік.

Митниця в Польщі

Митниці Білорусі та Польщі розділяє міст над річкою. Якщо раніше показували прикордонникам російські паспорти (внутрішній і, в кого є, закордонний – ред.), то до Польщі заїжджали за українськими документами.

«Даєш їм український закордонний паспорт, але якщо він протермінований чи ти його зовсім не маєш, то можна один раз заїхати по внутрішньому паспорту. Але за умови, що з початку повномасштабного вторгнення ти не був в Європі. Якщо ти вже був у Європі, але закордонний паспорт недійсний, тебе не впустять», – розповів бердянець.

На кордоні їх автобус протримали близько години. Потім частину пасажирів висадили в аеропорту, частину – у Варшаві, решту знову пересадили до іншого автобусу. Наступним пунктом була митниця Польща – Україна.

«Ти розумієш, що вже у вільній країні та все позаду. Тобі більше нічого не загрожує. Поляки були досить приємні, привітні. Не помітив жодного неприємного ставлення. Поляк у нас взяв документи й у кого був протермінований закордон, він спитав чому нема штампа. Йому пояснили, що в недійсний паспорт його не ставлять і люди виїжджають вперше по внутрішньому паспорту. Бо ми коли заїжджали в Польщу, нас просто пустили по документах, але штамп не ставили, сказали, що треба зробити  біометрію», – пояснив Віктор. 

Вдома

За якихось 50 метрів від польської митниці починається Україна. Чоловік каже, що було дуже приємно нарешті почути рідну мову.

«Була дівчина з чудовою українською з дещо львівським акцентом, ми заслухалися. Це як музика, дуже гарна мова була. Прикордонники нам співчували, питали як ми виїжджали, як нам це далося. Перші 200 кілометрів крутиш головою на всі боки. На заправку заїхали – рідна мова. Ти бігаєш очима, дивишся на товари українських виробників, які роками не бачив. Стоять військові п’ють каву, ти їх роздивляєшся, це для тебе герої», – поділився переселенець.

Загалом шлях від Бердянська до Львова зайняв трохи більше, ніж три доби. Дорога з Бердянська до майже будь-якого міста України, у випадку Віктора це був Львів, коштує 350 євро. Оплата можлива будь-якою валютою по курсу, але краще в євро. Гроші у пасажирів зібрали посеред дороги.

Поради для вдалої дороги

Віктор наголосив, що важливо знайти надійного перевізника. Краще обирати тих, в кого є окремі групи в месенджерах і відгуки, ще краще, якщо їх послугами вже успішно скористався хтось зі знайомих.

«Я спілкувався з людьми, ходять чутки, що попадалися перевізники, які забирали гроші, висаджували десь на трасі та їхали», – розповів бердянець. 

Щоб дорога була не така складна, Віктор радить обирати зручне взуття, бо ноги дуже набрякають. Також не завадить дорожня подушка.

«Ваші ноги будуть налиті. Ви щиколотку не побачите. Це буде важко сидіти три доби. Має бути зручне взуття, яке не стискає. Краще взагалі капці. А ще раджу взяти дорожню подушечку, щоб шия не затікала, не боліла», – зазначив чоловік.

Бердянець зазначив, що найважчим було виїхати з Білорусі. Будь-яка дрібниця може змусити тутешніх прикордонників тебе не випустити.

«Багато людей їхали за кордон не вперше: в Німеччину, Словаччину.  Тобто вони вже не вперше проходять цей Брест і все інше. Але кожного разу, як перший раз. Вони дуже-дуже хвилювалися, в когось був потяг і квитки пропали, бо ми не встигали, змістився графік», – зазначив чоловік.

Смак свободи

Попри складну та небезпечну дорогу, Віктор запевняє, що воно того варте.

«Ви побачите дітей та онуків, ви впорядкуєте свої документи, банківські питання тощо. Дихатимете вільним повітрям, якого ви не відчували в окупації роками, ви потрапите до іншого світу. Ми забули вже як це, ходити розмовляти своєю мовою, усі дуже доброзчливі. «Дякую» на кожному повороті, я не пам’ятаю, щоб у Бердянську останні роки люди були такі доброзичливі. Я такого не можу згадати», – наголосив переселенець.

Згадав Віктор і про ситуацію в самому Бердянську. Зокрема багато приїжджих росіян.

«У нас люди перемішалися, там вже багато немісцевих. Вони й вдягаються інакше, мова в них інакша. Їх видно, на лобі написано. Бердянськ уже не той, там навіть повітря не те. Про бердівську воду казати? Вона іржава, жовта, волосся від неї випадає, тож скоро всі бердянці стануть лисими», – розповів чоловік.

Водночас він відзначив, що за три роки в Україні дуже зросли ціни та здивувався, що багато людей досі розмовляють російською.

«Не важко зрозуміти, що ціни не стояли весь цей воєнний час на місці. Дивує, що досі чуєш російську мову. Може це звичка, ще щось, я не знаю, але дивує. Хоча ці люди за Україну, це чутно на зупинках, ще десь. Люди в окупації не були, ото б їм життя здалося раєм. Я розумію, маленькі пенсії, люди сидять під обстрілами, але вони вільні. Їх не заберуть на підвал, їх не будуть катувати. Там (в окупації – ред.) люди гинуть. Вони навіть бесід з ФСБ не виносять, потім накладають на себе руки. Отакий психологічний тиск», – запевнив чоловік.

Віктор на свободі вже майже місяць, запевнив, що адаптувався до українських буднів за два дні. Каже, наче всі 60 років тут і жив, а окупації не було.