«Найкращі спогади дитинства – з Бердянська». Інтерв’ю з авторкою щоденника пам’яті Оленою Собко

Щоб кожен міг зберегти найкращі та найважливіші події життя для нащадків, Олена розробила щоденник пам’яті. Про дитинство в Серці Азову, книгу та цінність спогадів для нащадків Олена розповіла в інтерв’ю «Бердянськ 24».

«Пам’ятаю кожен запах, кожен куточок»

Олена щоліта їздила до Бердянська на відпочинок. Тут жила її бабуся, звідси родом мама, тож для дівчини це був не просто курорт, а дещо більше.

«Найперший спогад, який про себе є, як я в морі. Позаду мене тримає мама, попереду бабуся. Мама відпускає і я пливу до неї. Для мене це супер яскраві класні спогади про луна-парк, пірнання цілий день, кукурудзу на пляжі, тараньку та бичка. У мене бабуся рибалить, тітка рибалить. Для мене рибалка це теж доволі яскравий спогад, бо там у мене виходило рибалити», – загадала Олена.

Разом з мамою вони приїжджали до моря щоліта. Тож Олена припускає, що сумарно прожила в Бердянську понад два роки. Дівчина розповіла, що половина дитячих спогадів пов’язані саме з Бердянськом.

«Я пам’ятаю кожен запах, кожен куточок, що в якій шафі лежить, де лежить мамина золота медаль зі школи. В якому казанку бабуся варила юшку, в якій ложка мала стояти. Там було три бульйони, вона була супер навариста», – згадує дівчина.

Втім Бердянськ це не лише про веселощі та відпочинок, а й про сім’ю. Під час літніх відпусток в місті збирались всі жінки з родини Олени. В дитинстві вона приїжджала до Бердянська з мамою, а коли виросла привезла до моря свою доньку.

«Родина збирається: я, мама, її сестра, бабуся. І нас таке жіноче ком’юніті. І я завжди відчувала класну силу, що жінки одного роду збираються в одній квартирі. Говорять, готують разом, влаштовують застілля. Потім приїхала вже з Машею (донька Олени – ред.), зібрались чотири покоління жінок. Для мене це було супер символічно. Я собі уявляла, що моя мала буде приїжджати, у неї буде багато друзів. Я туди їздила з дитинства до бабусі та мої діти можуть їздити до бабусі. Іти на море, їсти шовковицю та чебуреки на Лісках», – поділилася Олена.

Дівчина розповіла, що мала ритуал – одразу іти до моря, щоб привітатися. А перед від’їздом завжди прощалася з ним до наступного року.

«З гори спускаєшся до автовокзалу, бачиш море, ти відчуваєш цей запах. Я йшла на Ліски, сідала на плити. І так само коли їхала назад, (казала – ред.) ми побачимося у наступному році. В 2021 році дитині був рік, я взяла маму, Машу та ми поїхали на море. Так само я тоді сказала, що ми побачимося. І ми побачимося. Просто не наступного року», – розповіла Олена

В перший місяць повномасштабного вторгнення бабуся Олени виїхала з Бердянська. Жінка сильно травмувала ногу і не могла залишатись сама. І хоч Олена вже не має рідних в окупованому місті, вона вірить, що його звільнять і вона обов’язково буди повернеться.вже не має рідних в окупованому місті, вона вірить, що його звільнять і вона обов’язково буди повернеться.

Читайте також

«Щоденник памʼяті допомагає зберегти історію свого роду». Олена Собко про бердянські спогади, книгу та надію на повернення

Все життя в одній книзі

Щоб закарбувати спогади та моменти життя близьких було легше, Олена створила щоденник пам’яті. Це велика анкета для мами чи бабусі, в якій вона може написати власну автобіографію, згадати різні моменти свого життя та поділитися досвідом.

«Я бачу велику місію, щоб у кожному будинку була книга написана про події, в яких країна змінювалася, проходили якісь трансформації або удари. І щоб у майбутньому діти дізнались не з підручників, а могли відкрити спогади своїх рідних і прочитати, як це було для них. Я сподіваюсь, що це класний інструмент, щоб дізнатися, хто вони, звідки вони, як їх чекали, як їх люблять», – пояснила авторка книги.

Особливий для Олени розділ – національна пам’ять. Він присвячений визначним історичним подіям, очевидцями яких були батьки. Тут мами та бабусі можуть згадати про трагедію на Чорнобильській АЕС і розпад Радянського союзу, Помаранчеву революцію та Революцію Гідності, початок війни на Сході та повномасштабного вторгнення.

Авторка поділилась, що її улюблене питання з книги – «Пригадай, коли ти вперше спробувала банан, мандарин або каву». 

«Воно для того, щоби наші діти, які зараз ростуть з кафе, дитячими кімнатами, всіма продуктами на полицях, були шоковані як їх жили мама чи бабуся. Одного разу в дитинстві тато за останні гроші купив банан. І він у мене падає і ламається. І тато каже, дивлюся, а в мене немає коштів на новий банан. Для них буде шоком дізнатися що прапрадід тягав плуг на панщині», – пояснила Олена.

Питання книги розраховані на жінок від 45 років і старше. Олена поділилась, що хоче створити щоденники для сучасних мам, а також тат і дідусів. Щоб кожен міг залишити нащадкам розповідь про своє життя.

«Пам’ять така цікава штука, що дуже швидко все забувається. Затираються не лише погані моменти, а й хороші. Тут не анкетні питання, а глибоке продумане інтерв’ю. Людині буде легше, її будуть наштовхувати, тут є вступи до розділів життя, щоб викликати певну ностальгію. Тут є родинне дерево, місце для рецептів, лист онукам в майбутнє. Мені дуже подобається розділ про рід: питання про дідусів, прадідусів», – розповіла дівчина.

Олена поділилась історіями людей, які купили щоденник для своїх рідних. Каже. Що замовлення надходять навіть з-за кордону.

«Хлопець купив своїй мамі, яка вже старенька, вона його пізно народила. Він зараз не має дітей і найближчим часом не планує. Там є великий розділ про досвід бути бабусею та лист онукам. І я розумію, що для неї це чи не єдиний шанс реально щось їм сказати. Це аж до мурах по шкірі. У мене замовили один щоденник в Крим, а ще один в Канаду. Мама замовниці в окупації в Луганську, і вона буде по відеодзвінках заповнювати з її слів. Для мене це про можливість не втратити спогади про дитинство, пам’ять про місця, бо багато міст і будинків зруйновані, фотографії десь під завалами», – пояснили дівчина.

Вона зазначила, що книга це пам’ять, яка залишиться навіть коил людини не стане. Сімейна цінність, яку можна забрати з собою будь-куди.

«Час швидкоплинний, колись мами та бабусі не буде, а цей діалог буде. Документи можна відновити, а ці спогади – ні. Бо вони живуть тільки в пам’яті людини. Щоденник можна кинути в тривожний чемоданчик, поруч з документами, ліками повести з собою куди би ти не поїхав, у будь-яку частину світу», – наголосила Олена.