«Що там вдома?» – як одне запитання  розбиває серце

Коли назва твого міста стала асоціюватись не з морем і сонцем, а з війною і втратою – навіть звичне питання «А ти звідки?» може поранити до сліз. У цьому листі наша читачка ділиться тим, як важко буває відповісти на просте «Що там вдома?».

– А ви звідки?
– Я з Бердянська.

І завжди – кілька секунд мовчання. 
Такого важкого, що іноді хочеться втекти від власних слів.
Бо кожна реакція на них – ранить. 
Хтось не знає, що сказати. Хтось – співчутливо киває. Хтось відводить очі.

Ще хтось – швидко змінює тему, ніби з цими словами ти принесла з собою загрозу.

Я звикла до цих реакцій. Хоч і кожна з них – розбиває серце.

Але найважчим мені дається питання: «Що там вдома?».
Бо я вже давно не маю на нього відповіді.

Раніше, коли я всім говорила, що я – з Бердянська, я бачила в очах людей море, сонце, спогади з дитинства. І навіть трішки заздрощів.

А тепер – лише страх, жаль та незручність. 

Що там вдома?..
Порожні вулиці, якими ходять чужі люди. А ще – вони сидять в твоїх улюблених кафе, школах і будинках. Вдома мовчазні і сумні рідні, які бояться зайвий раз щось сказати. Вдома знесені пам’ятники і гидкі триколори на місці твоїх прапорів. 

Вдома так багато всього – і одночасно – нічого.
Я знаю, що якщо почну кожному про це розповідати – не витримаю сама.
Тому я просто відмахуюсь і відповідаю своє звичне «нічого».
Вдома нічого. Нічого доброго.

І тихо вірю, що колись настане день, коли на слова «Я з Бердянська» – люди знову усміхатимуться. 
І думатимуть про море, сонце і теплі спогади.

P.S. Всі імена героїв наших публікацій змінено задля їхньої безпеки.