Андрій Вісков підписав контракт із ЗСУ на початку 2021 року. Перед повномасштабним вторгненням морський піхотинець базувався поблизу Широкиного і був одним з перших, хто зустрів ворога на Маріупольському напрямку.
«Мамо, виїжджай, бо буде дуже гаряче»
Напередодні великої війни парубок попереджав матір про небезпеку, що насувається, та закликав виїжджати з Бердянська.
«Він мене попередив, що буде повномасштабне вторгнення: «мама, буде війна». Це було на початку лютого вже. І його прохання було: «мамо, виїжджай. Мамо, виїжджай, бо буде дуже гаряче»» – згадала пані Олена.
Втім, навіть коли місто вже було окуповане, жінка залишилася вдома. У Олени був важкохворий нетранспортабельний батько.
«Я виїхала в жовтні 2023. Мені треба було доглядати батька, у нього була пухлина мозку. І снодійне давати не можна, 86 років – серце не витримає. І тому мала чекати, коли, перепрошую, я вже його поховаю. Бо я б його не довезла», – пояснила жінка.
Олена згадує, що на початку окупації в Бердянську постійно вимикали світло, майже не було мобільного зв’язку та інтернету. Востаннє вона спілкувалася з сином навесні 2022 року.
«Він мені зателефонував 5 березня. Це було декілька секунд, мабуть. Він просто спитав: «мама, ти виїхала?» Я кажу, ні, батько, мій батько. І все, зв’язок перервався», – розповіла бердянка.
Дізналася про полон сина в окупації
Перебуваючи в Бердянську Олена дізналася, що її син потрапив у полон. Інформацію про це жінка знайшла в російських новинах.
«Коли дали світло, інтернет, може це було 10 квітня 22 року, десь ті числа. І я в інтернеті побачила, що в Маріуполі потрапили в полон бійці 501 батальйону. Але у мене не було можливості кудись телефонувати, бо це окупація. Там зовсім не було ніякої інформації. І, розумієте, навіть якщо ти щось знайдеш, якусь статтю чи відео, воно не відкривається, бо швидкість інтернету дуже низька. І все, потім вимикається світло, ти все губиш і нічого не можеш знайти. Тільки ближче до осені я на російських пабліках знайшла фото свого сина», – поділилася мати полоненого.
«Мордовія – одна з найстрашніших колоній»
Офіційно, те що Андрій військовополонений, Червоний Хрест підтвердив лише у 2023 році. Проте жодної інформації про місце утримання та стан сина Олена не мала. На початку 2024 року її розшукав обміняний з полону захисник, який рік сидів в одній камері з Андрієм. Лише від нього бердянка дізналася інформацію про сина.
«Це було перше підтвердження, що мій син був живий. 3-4 січня він знаходився у Мордовії. Це одна з найстрашніших колоній, там нелюдські умови. Там катують, змушують стояти по 16-20 годин, зовсім немає харчування, лікування. Води дають 50 грамів на 10 людей на добу і все, харчування 2-3 ложки якихось помиїв. У мого сина були трофічні виразки нижніх кінцівок. Цей діагноз поставили вже в Україні хлопцю, якого обміняли. А він каже, що в Андрія таке ж. Синьо-чорні ноги, лихоманка, лікування нема. І тому чи живий зараз мій син я не знаю, я маю надію. Але реальність така, що дуже багато тіл повертають з полону саме закатованих. А якщо припустити, що трофічні виразки, ноги гниють, то щоб воно далі не перейшло в гангрену і, не дай Боже, зараження крові. Це дуже все страшно», – зазначила пані Олена.
Хлопці чекають на обмін
Захисник, який повернувся з Мордовії, розповів Олені, що там їх жодного разу не відвідував ані міжнародний, ані російський Червоний Хрест. Жінка зазначила, що хлопці в полоні вірять і чекають на обмін.
«Вони дуже підтримують один одного. Хлопець запам’ятав усі номери телефонів рідних, хто був у камері. При тому, що їм зовсім не дозволяли розмовляти. І в той час, коли дається 10-15 секунд, щоб поїсти, вони ложку беруть і кажуть номери телефонів. Щоб запам’ятати якось, потім знайти родичів і щось повідомити. Вони тримаються наші хлопці», – розповіла бердянка.
Морську піхоту не міняють
Жінка наголосила, що чекає на повернення сина. Олена вірить, що події на Курщині та поповнення обмінного фонду цьому сприятимуть. Вона сподівається, що весь гарнізон Маріуполя буде обміняний першим.
«Маріуполь – це не лише «Азовсталь». Це завод «Азовмаш», а також «Ілліча». Це весь маріупольський гарнізон. Це прикордонники, це морська піхота, це азовці, це тероборона, це ті ж самі цивільні… І тому повертати треба весь маріупольський гарнізон. Я маю надію, що курський напрямок, та кількість, яка потрапила у полон, вона буде сприяти поверненню наших рідних. У січні був обмін, повернули хлопців з Мордовії – бійців Нацгвардії. Зі слів звільненого, в камері залишилася лише морська піхота. Бійці 36-ї бригади 501-го окремого батальйону. З інших підрозділів, навіть з Мордовії, хлопці потрапляють на обмін, але не морська піхота», – наголосила мати полоненого.
«Війна не у всіх і війна не у кожного»
Олена поділилася, що рідні полонених майже не відчувають підтримку суспільства.
«Найбільше люди здивовані: (питають – ред.) «А що, що не поміняли? Не потрапили на обмін? Але ж були обміни. Маріупольців дуже багато міняють. І що? І ні. Там же нормально. Ми ж десь читали, що все гаразд, що все добре». Ми (сім’ї полонених – ред.) підтримуємо один одного та в цьому черпаємо сили далі боротися за наших рідних. А (підтримки – ред.) в суспільстві – ні. Бо війна не у всіх і війна не у кожного», – зауважила Олена Віскова.
Вона зазначила, що найкращий спосіб підтримки рідних полонених, це спілкування з ними. Поцікавитися які запити вони роблять, дізнатися історії ув’язнених захисників і, звісно, хоча б на 5-10 хвилин приєднатися до акції.
Telegram 
Youtube 
TikTok 
Twitter 
RSS 
Google