«Усвідомлюєш, що можеш не повернутись». Інтерв’ю з волонтером, який евакуює людей з червоної зони

Раніше навіть в червоній зоні залишалося багато людей. Вони не хотіли виїжджати або чекали до останнього і волонтерам доводилося ризикувати життям, щоб цих людей вивезти. Яка зараз ситуація, чи залишаються люди в прифронтових містах і селищах?

На жаль ситуація не покращилась, не змінилась. Люди так само залишаються, не хочуть виїжджати. Дуже багато причин, насправді. Люди звертаються в останній момент, коли вже щось трапилось. Російські окупанти зривають евакуацію мирного населення, б’ють по волонтерах, по цивільному населенню, вбивають. Останнім часом ситуація дуже сильно погіршилась. Дуже багато звернень.

Сподіваюся, що найближчим часом відбудеться примусова евакуація з червоної зони сімей з дітьми. На жаль, є нюанс – куди людям розміщатися, щоб були гідні умови? Ми, волонтери, адміністрація намагаємось знайти місця, щоб людям було куди виїхати.

Не сидіть, не ризикуйте своїм життям, тим паче життям дітей. Зараз до мене звернулись знайомі волонтери з Камишан, церква просить забрати двох підлітків. В одного є родичі десь під Києвом, відвести туди. З ювенальною поліцією поспілкувався, як я розумію, в них є батьки. Тож вони хочуть, щоб ми просто дітей забрали, але так не буде. Вони хочуть свою відповідальність перекласти. Нехай буде супровід батьків. Ми відвозимо дітей, потім назад повертаємось, нехай батьки повернуться. Але я не знаю, як можна дитину саму відправити.

Ви згадали про те, що люди іноді не ризикують виїжджати, бо не знають куди їхати та не мають гарантії, що їх десь розташують в гідних умовах. Але ж умови, в яких вони зараз, теж негідні. І люди, мабуть, не мають достатньо продуктів, ліків, медичного обслуговування там взагалі немає, немає світла, вода, опалення. В яких умовах залишаються люди та все ж таки як вони пояснюють своє небажання виїздити?

Якщо брати Херсон, наприклад Корабельний район «Острів», там нічого цього нема. Адміністрація намагається підтримати людей. Туди все завозиться, у людей є змога там існувати. Але в таких умовах без опалення, без світла, без тепла, без газу, без нічого це дуже складно. Вони кажуть, що якщо поїдемо або КАБ прилетить, або мародери, або ще щось. Якщо ви там будете, то і вас не станете. 

Дуже страшно якщо ще діти, є маломобільні або лежачі люди, які не зможуть втекти або спуститись у сховище. Вже були випадки, коли люди гинули через те, що приковані до ліжка.

Ювенальна поліція попросила забрати маму з дитини. Ми поїхали, забрали. Вони знайшли в іншому селі будинок, який староста надала. Але коли ми зайшли в той будинок, чесно кажучи, там неможливо жити. Вона мені повідомила, що повернеться як потеплішає, буде щось саджати. Але там дуже багато дронів.

Ми розуміємо, що неможливо по Україні поїхати далі, на 2000 ВПО орендувати квартиру або будинок. Якби було в людей більше підтримки… Але, на жаль, багато з дітьми повертаються, тому що бракує коштів. Завдяки партнерам з Німеччини є змога вивозити сім’ї з дітьми до міста побратима, їх там супроводжують, допомагають зробити документи, закордоном є підтримка. Але люди не хочуть, бояться.

Люди бояться виїжджати, але не бояться жити в підвалі, жити під обстрілами, під загрозою загибелі? Діти ростуть в підвалах, я правильно розумію, без освіти, без належного догляду, умов?

Ми запитуємо як ви там виживаєте? Вони відповідають «ми весь час у підвалі, тому що навіть вийти дуже складно. Як тільки стемніє, тоді до колодязя пройдемось, води наберемо. Дуже багато обстрілів та дронів».

Одну сім’ю забрали з дітьми, двох жінок і чотири дитини, то діти були дуже засмучені. В очах смуток, занедбані трошки. Наступного дня ми приїхали, бачили цих дітей, у них очі блищать, вони посміхаються, бо змогли душ прийняти, по телевізору подивились мультики, світло, тепло є. Це було круто. 

Я не знаю, як можна дітей позбавляти дитинства. Дитина має розвиватись, ходити до школи, не боятися за своє життя, спілкуватись з однолітками. Якщо цього не буде, ми втратимо наше майбутнє покоління. І я б дуже хотів, щоб батьки, якщо не думають про власне життя, хоча б подумали про дітей.

Наскільки я знаю, є проблема з похованнями. Бо якщо людина загинула, ворожі дрони не дають можливості її поховати.

На жаль так. Людей навіть собаки розтаскують, розривають. Дуже багато випадків, коли дрон атакував цивільну людину, вбив. Їздить інша організація «Бути добру», забирають тіла. Ми так само забираємо якщо є можливість. Але я не можу своїх волонтерів змусити це робити. Плюс я не хочу, щоб двоє моїх волонтерів поїхали за людиною, яку ми вже не врятуємо, та втратити молодих хлопців.

Мабуть, якраз слід розповісти про те, що відчувають волонтери, коли вимушені їхати до людей і ризикувати своїм життям, рятуючи когось. Під якою небезпекою вони перебувають: отримують поранення, можливо хтось з ваших волонтерів загинув.

Є поранені волонтери, є ті, що загинули. Загинув Павло Матвієць, уже рік минув. Ми були зранку на ліквідації наслідків там, де дуже сильно обстріляли. Це біля річки червона зона, але люди дуже просили про допомогу. І якраз там, де він проходив прилетів снаряд, пряме влучання.

Страшно, намагаєшся з цим впоратись, але їдеш, робиш. І коли ти їдеш, то усвідомлюєш, що можеш не повернутись. Коли ми забирали чотирьох неповнолітніх дітей, дівчинка підбігла й обійняла мене. Це круто. Ти розумієш, що життя врятовані, все добре, повернулись, видихнули та знову інша евакуація. Ти просто усвідомлюєш, що ризикуєш своїм життям заради інших людей.

Дехто каже, навіщо вони досиділись. Але якщо поставити себе на місце людей, от зараз мені або вам скажуть, у вас є день або там 2 години, збирайтеся терміново, 2 сумки та виїжджайте. Куди, що невідомо. Це дуже складно. Я розумію людей. Люди поважного віку, для них це все життя. Не можна їх залишати через те, що вони колись зробили неправильний вибір та залишилися.

Я також знаю про ситуації, коли діти чи онуки у більш безпечних місцях просять забрати бабусю, дідуся, батьків стареньких. Волонтери приїжджають, а ті відмовляються від евакуації. Що ви відчуваєте в такі моменти? Настільки часто таке трапляється?

Просили іноді не діти, не родичі, сусіди. Просимо дати телефон людини, яка хоче евакуюватись. Ми телефонуємо, а людина каже, що куди не поїде. Або донька зателефонувала, будь ласка, евакуюйте. Вони готові? Так, готові. Ми приїжджаємо, вони кажуть, що нікуди не поїдуть. Донька їх дуже довго вмовляла, я кажу часу нема, потрібно їхати. Слава Богу виїхали.

Було декілька заявок з села Микільське. Ми приїхали, було написано «виїхали». Але коли почали намагатися зайти до до двору цієї бабусі, з сусіднього будинку вибігла її донька і каже, що вона нікуди не поїде. Ми передумали, вона нікуди не їде, все. І саме в той момент був вихід, ми над собою чуємо свист і снаряд впав метрах за 50 від нас, але не розірвався. Нам просто пощастило.

Ви евакуюєте людей безкоштовно, але можливо були випадки, коли вам намагалися якось віддячувати, щось подарувати, заплатити за те, що ви вивезли?

Це дуже часто буває. Партнери дають кошти на паливо. А якщо незручно перед хлопцями, кажу будете їхати, захочете, на заправці чаєм або хот-огом пригостите, будемо тільки вдячні. 

Можу навіть сказати по соціальному таксі. Дідусь, мені сує 1000 гривень. Ми його жінку забирали з лікарні. Кажу не видумуйте, купіть собі щось. Він каже, мені вже нічого не потрібно. Я кажу дружині фрукти, квіти купіть, щоб швидше одужала. І вони посміхаються, це круто. Інші люди, ми бачимо, що автівки, будинки є, вони навіть іноді дякую не скажуть. А ті, в кого нічого немає, намагаються якось віддячити. Це приємно. Евакуація для мирного, цивільного населення безкоштовна. Люди не мають за це платити.

З якими проблемами найчастіше стикаєтесь під час евакуації?

Ремонт авто це постійна проблема, трагедія. Під час останньої поїздки моїх волонтерів дуже сильно пошкодили автівку, аж підкинуло трошки. Але вони виїхали, все добре. Ремонт 120 тисяч гривень. Доріг немає, дуже сильно вбивається ходова. Іноземні партнери, з ким у нас проєкти, допомагають, компенсують, ремонтують, все роблять. Без них ми не змогли б цього робити. Але найважливіше це життя наших волонтерів і тих, кого ми перевозимо. 

Ворог стоїть дуже близько. Вони бачать усе. На жаль, навіть якщо напишемо «евакуація», «люди», «волонтери» або «гуманітарна місія» це не врятує. Був випадок, коли люди намагалися самостійно виїхати з Антонівки. Вони свою автівку розмалювали: люди, мирні. Їх просто дронами заклювали. Вони опинились у лікарні, дружина в тяжкому стані. Окупанти ще більше уваги звертають на такі авто та зривають евакуаційні місії. Вони це роблять навмисно. Просто щоб вбити більше цивільних людей.